Назар ВОЙТОВИЧ

В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті


Назар ВойтовичНАЗАР ЮРІЙОВИЧ ВОЙТОВИЧ
2 червня 1996 — 20 лютого 2014
наймолодший герой Небесної сотні, студент, Герой України


Матусю, пам’ятай мене живого,
Бо навіть спам’ятатися не встиг,
Від кулі снайпера мені чужого
Я наймолодший з тих, хто в землю ліг.



ЖИТТЄПИС

Народився Герой в с. Травневе Збаразького району Тернопільської області. У батьків був єдиним сином.

Навчався Назар у Травненській ЗОШ І-ІІ ступенів. Однокласники кажуть, що його не можна було не любити. Світловолосий, з веснянкуватим обличчям, сірими добрими очима та щирою усмішкою. Завжди привітний, доброзичливий, співчутливий, інколи — замріяний, заглиблений у свої потаємні думки.

Ще навчаючись у початкових класах, Назар зачитувався енциклопедіями, шукаючи відповіді на свої дитячі запитання щодо таємниць живої природи, побудови Всесвіту, природних явищ, а на уроках і під час перерв ділився знаннями з друзями та вчителями. Його цікавило буквально все: зброя козаків і події Другої світової війни, життя видатних людей та старовинні монети, історія рідного краю й принцип побудови повітряної кулі, на підняття якої Назар приходив подивитися пішки з Травневого до Збаража.

У школі був старанним, ініціативним учнем, брав активну участь у спортивних і туристичних змаганнях, районних виступах екологічної агітбригади, шкільних театралізаціях, КВК, конкурсах та вікторинах. Любив слухати музику, малювати, подорожувати, творити. Назар умів товаришувати, веселились, підтримати й поспівчувати, а тому мав багато друзів.

“Дуже цiкавився природознавством, носив до школи енциклопедiї, любив їздити на екскурсiї. Мрiяв мандрувати, пiзнавати, завжди хотiв бути в центрi всiх подiй. Мабуть, саме тому не стримався i поїхав на Майдан, – вважає класний керiвник Галина Губич. -У школу навiть пiсля її закiнчення приходив часто. Пообiцяв намалювати свою картину до класу”.

Назар також любив збирати старовинні речі, які знаходив під час численних походів, а також історію. Батько Героя -Юрій Петрович розповідає, що син частенько його екзаменував: «Тату, а яка сьогодні дата?» Потім сам же відповідав на своє запитання і починав розповідати про історичну подію, яка сталась у той день. Хлопець читав багато книжок. Остання книжка «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського так і лишилась із закладкою на 20-тій сторінці…

Після закінчення школи Назар вступив на факультет дизайну кооперативного коледжу в Тернополі. Був сумлінним та старанним учнем. У 2013 році Назар перейшов на третій курс.

Назар обожнював живопис. За словами куратора групи, у всiх його роботах був український дух. На малюнках вiн зображав козакiв, калину, тризуб. Як згадує батько, вдома, коли будували хату, Назар власними руками навіть мозаїку виклав у вигляді калини.

Я нiколи не бачила, щоб вiн сумував. Коли когось ображали, вiн приходив i втiшав, допомагав, якщо було потрiбно. Вiн був затятий нацiоналiст”, -пригадує одногрупниця Катерина.

Саме патріотизм підштовхнув юнака в останню хвилину поїхати на Майдан до Києва.

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

Простіть за те, що я покинув хату,
Своїх батьків та друзів залишив…
Мені сімнадцять, я вже виріс ,тату,
Ти ж сам сміливості мене навчив.

І ти, пробач, матусю, я благаю!
За те, що не вернувся я живим.
Всі кажуть, що герої не вмирають…
Я вічно, мамо, буду молодим!

- Він був великим патріотом, дуже хотів їхати на майдан і не раз мені писав, щоб їхали. Але завжди йому щось не виходило. А раз він сів і поїхав з моїм ще одним братом, – каже троюрідний брат Назара Войтовича Віктор Рудавський.

Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах. Ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного Майдану. Але замість цього поїхав сам. Насправді йому не терпілось стати учасником Революції. Із засобів оборони хлопець взяв тільки каску.

Рідні кажуть, не поїхати на майдан Назар просто не міг. Життєлюбний і талановитий хлопець не лише зацікавлено вивчав історію рідної країни, він хотів цю історію будувати.

- Він говорив не раз з бабою, чи зі мною. Баба питала: “Чого тебе туда?”. Він говорив, що якщо всі так скажуть, то хто туди поїде. Там хлопці всі були героями, – говорить батько Назара Войтовича Юрій Войтович.

Батьки, для яких Назарчик був єдиною дитиною, переживали і не пускали його у Київ. Вважали, що він може підтримувати прагнення людей на краще майбутнє для країни на місцевому Майдані. Але наче якась невидима сила тягнула його у вир подій.

Батько Назара Юрій Петрович розповідає, що ввечері 19 лютого син зателефонував йому з автобуса і сказав, що їде на Майдан. Згадує, що він просив його нікуди не ходити, бути обережним. Син пообіцяв, що стоятиме тільки біля сцени. «Яка там сцена? Як приїхав уранці, так пішла бруківка в руки. Пішов відразу на передову», — розповідає Юрій Петрович.

20 ЛЮТОГО

Назар і четверо його друзів у середу ввечері вирушили на автобусі з Тернополя до Києва. З метро Житомирська їх забрали знайомі Автомайданівці. Друзі думали, що їм пощастило, адже по-іншому було б складно дістатися до центру.

Назар приїхав на Майдан о 8.30. Прийшовши на Майдан, Назар надів щитки на руки і ноги, хтось із тернопільського намету віддав йому шолом, який до цього служив захистом беркутівцю.

Події розвивалися стрімко. Багато людей, у тому числі Назар з друзями пішли до Жовтневого палацу, де на третьому поверсі влаштувалися загони Беркута. Пішли всі разом, але загубилися в натовпі

- Останнє, про що я з ним говорив, то ми перед тим, як йти, перед майданом, за хвилин 10 перед тим, як все почалось, ми зустріли прапор холодноярівський “Воля України, або смерть!”. Не знаю, чи це щось може бути, чи ні, але це останнє, про що я з ним говорив, – пригадує троюрідний брат Назара Олег Мандзюк. – Ми не сподівались, що там відбувалось те, що відбувалось, розстріл людей. Якось розсипались ми в перші хвилини, хто допомагав зносити поранених, хто барикади носив догори. Всі розсипались, і Назара більше ніхто не бачив…

…За дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет…

ПРОЩАННЯ

Панахиду за загиблим Назарем Войтовичем відправили 21 лютого в Тернопільському кооперативному коледжі.

22 лютого похований у рідному селі. Провести в останню путь Назара та розділити печаль його рідних прийшли близько тисячі людей.

ВШАНУВАННЯ

• У Тернопільському кооперативному торговельно-економічному коледжі студенти й викладачі облаштували Куток пам’яті Назарія Войтовича, де відтворили символьні елементи Майдану: шини, ялинку, бруківку, на стендах розмістили світлини Назара під час навчання, а також графічні роботи його авторства.
• У день народження Назара 2 червня 2014 року, односельці, ровесники з музичної школи Тернополя, «Оркестра Волі» та всі, хто його знав і зумів приїхати в с. Травневе, вшанували пам’ять героя. Священнослужителі на чолі з архієпископом Несторомвідслужили літургію в місцевій церкві.
• 2 червня 2014 року у селі Травневе на фасаді середньої загальноосвітньої школи, де навчався Герой, йому відкрито меморіальну дошку, а самій школі присвоєно ім’я Назарія Войтовича.
• Поблизу школи односельці звели Пагорб Гідності Героя «Небесної Сотні».
• Перед випускним Назар з однокласниками посадили на пагорбі біля школи сосни. Насадження має форму тризуба. Нинішній 9 клас — випускники на честь Небесної Сотні посадили в той контур тризуба ще 100 сосен.
Група пам’яті в соціальній мережі
Сторінка Героя в соцмережі
• Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Назарію Юрійовичу Войтовичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

РЕКВІЗИТИ:

Допомогти родині Назара Войтовича
можна через картку Райффайзен Банк Аваль:
№ 2620 9270 2966, одержувач Войтович Юрій Петрович.