Владислав ЗУБЕНКО

В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті

ВЛАДИСЛАВ ВІТАЛІЙОВИЧ ЗУБЕНКО
22 квітня 1991 – 28 лютого 2014
залізничник, волонтер, громадський активіст, учасник Революції гідності, Герой Небесної Сотні, Герой України

Удачи улыбкой награждён поцелуем.
Пусть в щёку – немог я этого даже желать.
На секунду задумался: “О чём все мечтаем,
За Что готовы жизни отдать?”
Да пошло же всё к чёрту! Шлем одеваю,
В руки топор, на спину щит.
Становлюсь в первый ряд и… забываю,
Всё, что терзало, уже не болит.

ЖИТТЄПИС

Розумний, активний та небайдужий — таким Влада знали всі: друзі, родичі, вчителі, однокласники. Він відмінно навчався, писав вірші, брав участь в олімпіадах та конкурсах. З десятого класу очолював шкільне самоврядування. Школу закінчив із золотою медаллю, з червоним дипломом – Харківську залізничну академію. Після закінчення академії працював контролером на Південній залізниці.

Влад захоплювався історичною реконструкцією в клубі “Князь”, одягнувши лати, брав участь у лицарських турнірах в Україні та за кордоном. Виступав на чемпіонаті світу з історичного бою за збірну України. Дуже любив читати, часом витрачав на книжки останні гроші.

Владислав був волонтером-скаутом YMCA України, волонтером ЦСССДМ Дзержинського району м. Харкова, їздив у дитячі притулки, влаштовував з однодумцямми там свята для сиріт, був гравцем спортивної версії гри «Що? Де? Коли?». НЕ входив до ЖОДНОЇ політичної партії.

Батьки Героя були розлучені. Влад мало розповідав про сім’ю. Мав рідного брата Тихона. З 14 років у нього була наставниця, яку він називав хрещеною мамою, – працівник центру соціальних служб Світлана Гнипа. У 17 Влад переїхав до бабусі з дідом. Вони його любили, допомагали як могли. А останнім часом почав працювати і зняв собі окрему квартиру. В останній час він зблизився з батьком. У Героя була кохана дівчина, він мріяв про власну сім’ю.

Влад мав активну громадську позицію, брав участь у патріотичних та акціях протесту: на підтримку родини Павличенків, пам’яті героїв Крут… Він хотів, щоб його земляки змінювались, не терпів несправедливості, прагнув кращого майбутнього для України.

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

У непростий для країни час Влад не міг оставатися осторонь. Разом з братом Тихоном він приходив на майдан у Харкові, навіть виступав з промовами, висловлюючи своє палке прагнення справедливості.

Після кривавих подій 18 лютого, Влад зустрів побратимів на Харківському Євромайдані і повідомив їм про своє рішення їхати до столиці. На його сторінці в соціальній мережі залишив повідомлення, що на Майдан поїхав, «тому що це мій вибір». З собою взяв лицарські обладунки.

Дорога до Києва зайняла 18 годин автомобілем, довелось об’їжджати блокпости і міліцейські кордони. В столицю приїхав 19 лютого 2014 року близько 14-00 на лівий берег Дніпра, а вже о 19-00 був зареєстрований у сотні Самооборони.

На майдані Влад зміцнював барикади колесами, бруківкою, мішками з камінням. Спати доводилось де прийдеться. В одному з останніх записів в соціальній мережі Влад закликав усіх на Майдан: «люди, люди… 10 тисяч на всю Україну знайшлося сміливців… Вилізьте від комп’ютерів, на майдан пройти можна! Решта дивляться реаліті-шоу по тв».

ЗАГИБЕЛЬ

20 лютого 2014 року о 09:49:11 Влад Зубенко був поранений на вулиці Інститутській. Куля калібру 7,62 мм пройшла рикошетом від перешкоди та влучила йому в тулуб. Саму кулю не вдалося знайти, оскільки вона пролетіла навиліт, пошкодивши нирку, печінку, легені, діафрагму, спинний мозок.

Є відеозаписи, на яких видно момент поранення Владислава: він у момент поранення був на тротуарі вулиці Інститутської на рівні банку “Аркада” та присів, прикриваючи металевим щитом іншого майданівця, який уже лежав поранений.

Непритомного Владислава відтягнули побратими. Відвезти його до лікарні можливості не було, не вистачало швидких.  На допомогу прийшли волонтери Богдана Пеняк, іноземці Уляна і Марко Супрун, які на своєму авто повезли хлопця  в Солом’янську клінічну лікарню № 4.

Після першої операції Владислав прийшов до тями.  У нього залишилася тільки половина печінки. Влада відключили від апарата штучної вентиляції легенів. Та за кілька годин стало гірше, почалася кровотеча. Дорогими препаратами її вдалося зупинити. Лікарі зробили другу операцію. Вранці він опритомнів, але лежав під апаратом штучного дихання.

Влад боровся за життя вісім днів. Поряд були батько та молодший брат Тихон.На мигах Герой показував, що бореться. «Ми навіть обнялися один раз. Попри свій стан, він трохи підвівся, намагаючись обійняти мене», — згадує брат.

Влада збиралися відправляти на лікування в Німеччину чи Ізраїль, але почалося запалення легенів, відмовили нирки. Тому він був переведений до реанімаційного відділення Інституту серця МОЗ України (вул. Братиславська, 5а) 28.лютого о 14:30.

…але о 16:45 серце Владислава Зубенка зупинилося.

ПРОЩАННЯ

Харківська влада не надавала жодної допомоги ні для лікування, ні для поховання. Через сепаратистську бійню 1 березня 2014 року в Харкові побратими Владислава сумнівались у своїй безпеці, тож оголосили час і дату похорону лідеру Харківського Євромайдану Дмитру Пилипцю. І розраховували, що кожен може прийти на свій страх і ризик. Було повною несподіванкою побачити біля пам’ятника Шевченка стільки багато людей у центрі Харкова, які з українськими прапорами і гаслами «Герої не вмирають», прийшли попрощатися з Владиславом.

02 березня 2014 року в Харкові проводжали в останню дорогу Героя Небесної сотні, харків’янина Владислава Зубенка. У скорботному ході взяли участь кілька тисяч земляків.

Поминальна служба відбулася у храмі Іоана Богослова, після чого Владислава поховали на 13-му міському цвинтарі у середмісті Харкова (вул. Пушкінська). Одночасно біля пам’ятника Шевченкові відбувався мітинг проти агресії Росії до України. Після завершення мітингу люди скорботним ходом до цвинтаря вшанували пам’ять Героя.

Збереглося відео, де Владислав виступає на Харківському Євромайдані, він говорив: «Ви повинні не забувати: щоб змінити весь світ, треба починати з себе, треба вдосконалюватись, ставати розумнішими, читати хороші, добрі книжки! Займатися спортом, хлопці — єдинобороствами. Використовуйте цей запал Майдану, щоб змонтувати себе! Щоб стати кращими, достойними нашої країни, сильними, розумними і чесними. Слава Україні!»

ВШАНУВАННЯ

* В Університеті залізничного транспорту відкрито пам’ятну дошку Владиславу.

* На честь Владислава Зубенка перейменовано вулицю в м. Харків (попередня назва — вулиця Тимурівців).

* 20 лютого 2017 року в УкрДУЗТ, у якому навчався Влад, відкрили аудиторію його імені. Аудиторія 1.415 з новим комп’ютерно-медійним обладнанням призначена для навчання студентів факультету Управління процесами перевезень.

* 01 квітня 2017 року пасажирському поїзду № 115/116 Харків—Чернівці категорії «Нічний експрес» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» присвоєно ім’я Героя України — Героя Небесної Сотні Владислава Зубенка. З 10 грудня 2017 року змінений маршрут руху, замість кінцевої станції Чернівці, потяг прямує до станції Рахів, курсує через станції Фастів I і Бердичів, а не через Коростень, як раніше, також змінена нумерація потяга на № 15/16.

* Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 р. заснував в числі стипендій імені Героїв Небесної Сотні для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту стипендію імені Владислава Зубенка за спеціальністю «Залізничний транспорт»

* Сторінка в соціальній мережі

* Група пам’яті Владислава Зубенка

НАГОРОДИ

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

*Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)[10].