Віктор ШВЕЦЬ

В новинах
На фото
На відео
Пошук свідків


ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ ШВЕЦЬ
08 жовтня 1955 – 19 лютого 2014
Пенсіонер, військовослужбовець, Герой НЕБЕСНОЇ СОТНІ

ЖИТТЄПИС

Віктор Миколайович народився у Києві в родині робітників.

Служив в ракетно-зенітних військах.

Був підводником, мав звання старшого мічмана. Служив у Мурманську на атомному підводному човні Північного флоту СРСР. Потім працював у Київському вищому військово-політичному училищі, що знаходилося у приміщенні нинішньої Києво-Могилянської академії.

Семиразовий чемпіон Збройних сил Радянського Союзу з академічної греблі, майстер спорту, призер чемпіонатів СРСР, чемпіон і володар Кубка України.

З дружиною Тамарою прожили разом майже 40 років. Мав доньку та маленьку онуку.

На пенсію Віктор Миколайович вийшов достроково після трагедії, що сталася двадцять два роки тому з сином. Невдало пірнувши, хлопець, якому тоді було 16 років, зламав шийні хребці і назавжди втратив можливість рухатися. Батько доглядав за ним, як за малою дитиною, всі тринадцять з половиною років прожиті Ігорем після травми. Буденний героїзм, який не впадає в очі і вимагає безмежної сили духу і терпіння.

Герой завжди мріяв про власний будинок. Тому продав квартиру у столиці та власними силами, без допомоги будівельників, збудував будиночок у селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області, де і проживав останні роки життя з сім’єю.

Був доброю, чуйною людиною. Любив рибалити, збирати гриби. Дуже любив єдину онуку.

Не належав до жодної політичної партії.

Герой, віддавши півжиття військовій справі, отримував мізерну пенсію і не мирився з несправедливістю. Тому і прагнув для своєї сім’ї кращого життя та кращої долі для своєї країни. І коли почалась Революція не зміг залишатися вдома.

МАЙДАН

Віктор Миколайович з дружиною ходили на Віче, возили теплі речі, шкарпетки для протестувальників. Постійно спостерігали за подіями на Майдані.

18 лютого зранку він ремонтував машину. Коли зайшов у будинок, дружина дивилася новини. «Я йому сказала, що на Майдані страшне, дітей розстрілюють, а ми дома сидимо», — згадує Тамара Василівна. Чоловік почав збиратися. «Я з тобою», — сказала дружина. Та почула жорстку відповідь: «Ти не підеш».

Віктор Миколайович вийшов з дому близько 16-ї години. Маршруткою доїхав до міста. Через деякий час зв’язок зник, але о 23-й годині вечора він сам подзвонив дружині.

«Вітю, ти де?!» — запитала Тамара Василівна. «Зі мною все добре», — кілька разів сказав він дивним голосом. «Тут шумно», — додав і роз’єднався. В той момент Віктор Миколайович уже був поранений. Це була їхня остання розмова.

Дружина не знаходила собі місця, не відривалася від телевізора, де події з Майдану транслювалися в прямому ефірі. О 4-й ранку телефон задзвонив знову. Незнайомий голос сказав: «Ваш чоловік загинув»…

ЗАГИБЕЛЬ

Обставини загибелі Віктора Миколайовича досі до кінця не з’ясовані.

Відомо, що його пораненого, але ще живого везли у лікарню швидкої допомоги з Михайлівської площі. Потім забрали у райвідділ Шевченківського району. Що відбувалося протягом цього часу — невідомо, але міліція стверджує, що чоловік помер майже одразу після того, як його завантажили у швидку.

З райвідділку Віктора Швеця відправили в морг на Оранжерейну. У морзі смерть зафіксували приблизно о першій годині ночі 19 лютого.

Слідство офіційно підтвердило наявність двох поранень від дев’ятиміліметрових куль, якими заряджають помпові рушниці. В той же час свідки говорять про 5—7 поранень, вірогідно, від снайперських куль.

У морзі перед розтином рідним показали лише обличчя загиблого. Самі вони, в шоковому стані, не попросили оглянути тіло.

Його донька Альона намагається з’ясувати обставини трагедії і дуже просить усіх, хто міг бути разом з ним в останні години, повідомити, за яких обставин він загинув, звідки стріляли і т.п.

ВШАНУВАННЯ

Поховали Віктора Миколайовича 21 лютого 2014 року у селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області. Все село прийшло попрощатись з Героєм. У останню путь його проводили під вигуки «Герої не вмирають!»

Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Віктору Миколайовичу Швецю посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

2 квітня 2014 року рішенням Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району вулицю, на якій жив Герой, перейменовано на вулицю Віктора Швеця.

27 березня 2015 року на фасаді будівлі Гатненської сільської ради (вулиця Київська № 138) йому було відкрито меморіальну дошку.

5 липня 2015 року – Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

РЕКВІЗИТИ:

_________________________________
Як виявилось пізніше, родині Швець 19 лютого 2014 року допомагав Володимир Мельничук. 20 лютого, коли Володимир перебував з дружиною біля Жовтневого палацу, його застрелив снайпер.