Віктор ОРЛЕНКО

В новинах
Присвята
На фото
На відео

ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ ОРЛЕНКО
8 березня 1961 – 3 червня 2015

Сім’я Орленко родом з Чернігівщини, але давно проживає в Києві. Сам Віктор працював у локомотивному депо на станції Дарниця машиністом.

З дружиною Галиною Анатоліївною прожив у щасливому шлюбі 23 роки. Виховували двох дітей: 21- річну доньку Світлану та 19-річного сина Олександра.

Діти Віктора Миколайовича були активістами на Майдані. Донька волонтерила, а син стояв у перших рядах біля “беркутівців”. Сам чоловік через події дуже переймався. Був гарячим прихильником Майдану з перших днів. Пані Галина просила рідних не йти на Майдан, дуже хвилювалась за них, хоч і розуміла, що країні потрібні зміни. Проте Віктор її попередив:“Як почнуть стріляти – піду!” Він був афганцем, три роки відвоював. Герой просто не міг стояти осторонь …

Коли пішла чутка, що снайпери з будинків стріляють, син поїхав на Майдан.

«А я від хворої мами з Борисполя за ним — забирати звідти, розповідає Галина Анатоліївна. – Чоловік хотів зі мною поїхати. Я: ні, сиди, вдома потрібен чоловік. Країна країною, а ми, матері, переживаємо за дітей. Пробралася аж на першу барикаду біля стадіона Лобановського. Мене не пускали. Сказала: якщо не пустите, піду прямо на “Беркут”. Один мужчина найшов сина і привів. Сашко опирався, але того вечора я його забрала. Наступного дня сказав: “Якщо не пустите через двері, то піду через балкон”. Я вже просила чоловіка: “Втримав би ти його!» А він натомість купив синові камуфляжний костюм…»

18 лютого Віктор Миколайович рушив з сином на Майдан. У той вечір біля сина розірвалася граната. Батько кинувся на допомогу синові і … снайпер вистрілив йому в голову. На щастя, син згодом оговтався від важкого поранення, але сам Віктор потрапив до лікарні у важкому стані.

З майдану Віктора доставили у реанімацію київського Інституту нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова НАМН України. В історії хвороби Віктора написано: “Доставлений лікарями-волонтерами з Будинку профспілок”. Випадковий чоловік, який їхав з ним у швидкій, каже, що той був притомний, розповідав про дітей, роботу, Афганістан…

Ніхто точно не знає, як чоловіка поранило в голову, – розповідає дружина. Стріляли звідусіль. Цілий день зв’язку з ним не було. Коли я йому подзвонила опівночі, телефон взяла жінка: “А ви хто?” Я: “А ви хто?” — “Ми з прийомного відділення. Приїжджайте”. Я вночі викликала таксі, вибиралася на Київ. Уже після Борисполя всі дороги були перекриті, міліція нікого не пускала. Ми проїхали якось через ліс. По дорозі забрала з дому доньку. Мене не пустили в реанімацію, бо я була вся нєрвна. До чоловіка пустили тільки племінницю. Потім казала, що Вітя тримав за руку, хапався, наче хотів щось прошептать.За нього лікарі боролися 8 годин — робили операцію, кулю витягували. Втратив величезну кількість крові. Після операції кілька днів був у тяжкому стані. Потім провалився в кому…

Куля розлетілася на частини і дістати їх із мозку лікарі не змогли. В комі до 12 березня Віктор пробув в українській лікарні, але оскільки необхідної для подальших досліджень апаратури в Україні не було (в голові залишалось багато осколків), то завдяки благодійникам був відправлений на лікування до Німеччини в берлінську клініку “Шаріте”.

У Німеччині до Віктора, який не виходив з коми, навідувалися місцеві українці. Дівчата читали йому вголос Біблію, розмовляли з ним, вмикали музику. Це не допомагало.

Лікарі наполягли, щоб приїхав хтось із близьких родичів: так буде більше шансів, що пацієнт отямиться. У квітні прилетіла дружина Галина. Їй дозволяли бути біля чоловіка зранку до вечора. Ночувати до себе додому запрошувала одна з берлінських українок.

Дружина розмовляла з чоловіком, розповідала йому історію їхнього знайомства, тримала за руку. 18 квітня, на Страсну п’ятницю, він уперше кивнув головою, підтвердивши, що чує і бачить її.

Через місяць до Берліна приїхала 21-річна донька Світлана. Татові ставало дедалі краще. “Я кажу: “Якщо ти мене признав, то давай, поцілуй мене в носа”. Він признав і поцілував”, – згадує Світлана.

За лікування у клініці “Шаріте” родина заплатила 120 тис. євро. Пробули там до 7 липня. До 20 жовтня лікувалися в реабілітаційному центрі “Медікал парк” у Берліні. Туди вклали ще 125 тис. євро. Допоміг Фонд Віктора Пінчука. Про це розповіли німецькі волонтери, коли пояснили, чому більше не можуть фінансувати реабілітацію Героя…

20 жовтня минулого року Віктора привезли з Берліна до Києва, щоб продовжити реабілітацію на Батьківщині. Родина хотіла покласти батька в приватну київську клініку, але там відмовили, сказавши, що немає місць. У одній з державних лікарень, каже донька Світлана, просто не захотіли брати такого тяжкого пацієнта.

Віктора взяла Київська міська клінічна лікарня №1. Кілька тижнів його стан був більш-менш задовільним. Аж раптом однієї ночі підскочила температура, стався збій сердечного ритму. Вранці чоловіка перевели в реанімацію. Виявилося, що в нього спалах бактеріального менінгіту.

За кілька тижнів після повернення до України стан пораненого на Майдані погіршився: він перестав їсти, розмовляти і лише іноді розплющував очі. Благодійний фонд, який частково платив за лікування у Німеччині, в Україні про Віктора забув.Потім ще одна погана новина: рахунок, який відкрили для збору коштів на лікування обікрали шахраї.

Донька, налякана станом батька, написала розпачливий пост у Facebook із закликом про допомогу.
“Мені ніяково від того, що я мушу звертатись за допомогою вкотре, але я так хочу, щоб тато був поряд, щоб він просто вижив”, – пише Світлана.

Однак, проблема була не лише в нестачі грошей, а й у відсутності ефективного і комплексного лікування, яке було в Німеччині. Лікарі хоча й робили все, що могли, збайдужіли до пацієнта-Героя. Слідчі, які мали б зайнятись розшуком шахраїв – писали відмовки та ігнорували родину Героя. Тим часом Віктору ставало все гірше…Тоді дружина наважилась просити допомоги у президента Петра Порошенка, депутатів, міністрів, та на жаль, ніхто з них не відгукнувся на прохання врятувати життя Герою.

Варіант, щоб відправити Героя назад у Німеччину, де надій на одужання більше, родина перестала розглядати: “Стільки грошей ми не назбираємо. В країні і без нас проблем багато”…

Проте сім’я до останнього не пересталавала вірити у чудо і з людською допомогою боротись за життя Віктора Орленка. Донька та дружина жили в лікарняній палаті, молились, розробляли вправи… Проте серце Героя 3 червня 2015 року зупинилось. Причини поки не називають офіційно. Але зрозуміло одне: країна не врятувала свого Героя…

Галино Анатоліївно, Світлано, Олександр… І маленька онука,яка нещодавно народилась… Хочеться стати перед вами на коліна… Вибачте!..Не вберегли…
____________________
Прощались з Героєм 4 червня в рідному селі Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області.

РЕКВІЗИТИ:
Приватбанк
Номер картки: 5168 7555 0175 8177
Отримувач: Орленко Світлана Вікторівна (донька)