Віктор ЧМІЛЕНКО


В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті


Віктор Чміленко
ЧМІЛЕНКО ВІКТОР ІВАНОВИЧ

04 лютого 1961 — 20 лютого 2014

громадський активіст, активний учасник Революції та Автомайдану

БІОГРАФІЯ

Народився 04 лютого 1961 року в м. Бобринці Кіровоградської області.
Навчався в Бобринецькій загальноосвітній школі № 5, після закінчення 8 класів в 1976 році вступив до Кіровоградського технікуму механізації сільського господарства.

З 24.10.1980 до 17.02.1983 — ніс службу в прикордонних військах на території Туркменії (на кордоні з Іраном).

З 20.03.1983 до 13.03.1985 — працював в колгоспі в якості інженера з техніки безпеки.

З 03.06.1985 до 12.04.1991 — працював в Бобринецькому РЕМ старшим електромонтером електромереж, однак вже 12.04.1991 року був звільнений — за офіційною версією- за власним бажанням, а насправді за те, що підняв з-під ніг агітаційну листівку за незалежну Україну та прикріпив її на дошці об’яв. Внаслідок чого, протягом року не міг знайти роботи у зв’язку з «неблагонадійністю».

В 1991 році закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут ім. О. Д. Цюрупи за спеціальністю : зоотехнік.

08.09.1992 р. — заснував СФГ «Вікторія», яке в подальшому неодноразово було нагороджене відзнаками.
У 1993 році взяв в оренду 300 гектарів землі у помираючому селі Борисівка Бобринецького району, побудував там дім, розвивав господарство, надбав техніку, виростив дітей.

Таких фермерів , як Чміленко небагато на Кіровоградщині. Не пив, не палив. Зароблене вкладав у техніку. Господарство вів зразково. Жив великою дружною сім’єю з мамою , дружиною і трьома дітьми.

ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

2004 року брав активну участь в «Помаранчевій революції» .

Протягом 2005-2006 років збирав спогади про Голодомор стареньких жителів сiл Бобринецького району (всі матеріали передані до Бобринецького краєзнавчого музею).

У березні 2008 року був спонсором та організатором поїздки до 80-річчя відомого кінорежисера Петра Єфимовича Тодоровського (уродженця м. Бобринця) в Москву (документальний фільм переданий до Бобринецького краєзнавчого музею). Чміленко після смерті режисера був одним з ініціаторів появи вулиці в Бобринці, названій на честь Петра Тодоровського, – і така вулиця з’явилася.

Віктор Іванович був борцем за справедливість та вів активну громадську діяльність, а саме:

осінь 2010р. — відзняв на камеру палкий виступ новоспеченого тодішнього заступника голови Бобринецької райдержадміністрації, члена Партії регіонів, який розповів про нібито погоджений з урядом експеримент «розвитку села», який полягав, насправді, в переділі земель Бобринецького району та створенні кількох нових «латифундій», що означало б — знищення сел! Чміленко В. І. та його близький побратим Цокалов О. С.відразу підняли всіх с/г виробників району, тим самим прогнавши крутого чиновника з Бобринеччини(влада конфлікт тихенько зам”яла).

літо 2011 року провів акцію «Проти зняття мораторію на продаж землі». Крім цього були численні акції в Києві, в тому числі під стінами Верховної Ради України, численні зустрічі на теле- та радіостудіях, у владних кабінетах, «круглі столи».

весна 2012 року оголосив голодування разом з дружиною «Голодування проти ‘Безпредела’».
зима 2013 року був учасником акцій “Проти будівництва поблизу м. Бобринця мегакачатників”

Пояснюючи свою громадську позицію, Віктор Іванович написав:

«Я господар на своїй землі, я влада у моїй державі. Бо я частинка українського народу, бо тут лягли в землю діди мої. Ті хто зміг. Бо одного (хоч і віддав колгоспу свою землю) за доносом заарештували нібито за висловлювання проти колективізації. А потому за рішенням трійки в Миколаївській області розстріляли. А другого діда відправили на Соловки, звідки він так і не повернувся.
Тому моя це земля і не буду жити по іншому, ніж живу зараз»

МАЙДАН

«Я іду за тебе, за дітей, за всіх. Якщо ми разом – ми сила. Тільки тоді буде мир і достаток в нашій державі. Тільки тоді не буде корупції. Тільки тоді будуть достойні зарплати. Інакше гроші підуть на будівництво замків чергових азарових, медведчуків, пшонок, януковичів»

До Майдану Віктор приєднався з перших днів. Спочатку в Кіровограді, а пізніше, в грудні, власною машиною блокував виїзд солдатів Внутрішніх Військ в Василькові. В січні під Кіровоградською ОДА на нього було вчинено напад. Один з найманців-”тітушок” ударив чоловіка молотком по голові. Але боротьби Віктор не припинив, від госпіталізації відмовився. Йому наклали шви у лікарні – і знову він на Майдан.

Дружина згадує слова Віктора, який казав: «Якщо ми відступимо, тих, хто на Майдані, тих, хто мислить інакше, – всіх переб’ють».

Стосовно подій на Майдані Віктор Іванович казав, що мирним шляхом протистояння влади і народу не розв’яжеться – пружина натягується, люди не втримаються. Коли розгорталися події на вулиці Грушевського, дружина телефонувала Віктору щогодини і він відповідав: «У нас усе нормально. Я допомагаю. Хлопці воюють». Скаржився, що вже вік не той, координація не така, тож допомагав жінкам діставати бруківку. На питання, а хто ж буде відновлювати, відповідав: переможемо і відремонтуємо. «Тобі більше всіх треба? – запитувала дружина і чула у відповідь: «Це моя громадянська позиція».

Людмила Чміленко приїжджала до чоловіка в Київ на Майдан. З іншими жінками робила вночі канапки, щоб наступного дня можна було якомога більше людей нагодувати. І протягом усієї ночі щогодини там лунали молитва і гімн. А вдень спілкування з людьми – майданівцями, антимайданівцями…

Віктор часто звертався до ВВешників: «Хлопці, у вас же вдома є мами, сестрички. Чого ж ви стоїте тут? Ви ж присягу давали народу України, а не Янику? Треба бути з народом».

На Майдан до батька приїжджали і дві його доньки, які зараз навчаються у Польщі.

Поки Віктор був на Майдані, ним почало цікавитись СБУ, податкова прискіпливо вивчала документи – таке собі полювання на інакодумаючих.

18 лютого Чміленко зі своїм побратимом Олексієм Цоколовим були на суді в Кіровограді, але, коли дізналися про події у Києві, завезли Людмилу додому, зібралися і за три години доїхали до Києва. На барикади. 19-те пройшло спокійно. 20-го чоловік зателефонував, схвильовано сказав у телефон: «Ми їх сковирнули! Таки буде правда на землі!» Трохи пізніше Людмила включила телевізор і почула, як зі сцени Майдану кричать: «Снайпери! Снайпери!»

«Як у грудях щось здавило… Я бігом дзвонити. Ніхто не відповідає. Приїхав хлопець. Я по його обличчю побачила, що у нас біда…»

За словами друга Олексія Цокалова, Віктор ненадовго відійшов від машини на Майдані, минуло трохи часу і його телефон перестав відповідати…

ЗАГИБЕЛЬ

20 лютого близько 11.10 Віктор біг з ношами, щоб забрати тіло вбитого побратима, проте за крок від нього сам впав, вбитий зі снайперської гвинтівки… У кіровоградця поцілили двічі. Перша куля снайпера потрапила в ліве плече. Друга розірвала шийну артерію. Рани виявилися несумісними з життям.
Віктор Чміленко помер на місці.
На відео з 1.27 сек.

ПРОЩАННЯ

Кіровоградщина зустрічала Героя десятитисячним мітингом, труну з його тілом пронесли на руках від пам’ятника Ангелу Охоронцю до центральної площі, де відбулася панахида, яку провели єпископ Марк та інші священнослужителі УПЦ Київського патріархату та Греко-Католицької церкви. Поховали Віктора Івановича Чміленка 23 лютого в його рідному селі Борисівка, що у Бобринецькому районі.

ВШАНУВАННЯ
На позачерговій сесії Кіровоградської міськради перейменували вулицю Дзерджинського на вул. Віктора Чміленка.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ:
Укрсоцбанк
МФО 300023
4874 1200 3297 6806
Чміленко Катерина Вікторівна (донька)