Юрій ВЕРБИЦЬКИЙ

В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті

ЮРІЙ ТАРАСОВИЧ ВЕРБИЦЬКИЙ
25 серпня 1963 — 22 січня 2014
Кандидат фізико-математичних наук, сейсмолог львівського Інституту геофізики Національної академії наук, Герой Небесної Сотні, Герой України

ЖИТТЄПИС

Прадідусь Юрія – Іван Васильович Скоробагач був високоосвіченою людиною. Працював учителем у Дуплиській школі. Завжди займав активну громадянську позицію, був членом ОУН. За свої переконання  поплатився життям. Одного разу прийшли польські жандарми і забрали його. Він був в’язнем Картузької Берези. Додому звідти вже не повернувся, там його закатували.

У нього залишилася донечка Марія, яка згодом і продовжила батьків шлях. Також здобула педагогічну освіту. В той період і звела доля Марію та Зиновія – дідуся і бабусю Юрія Вербицького. Зиновій виховувався в інтелігентній, працьовитій сім’ї залізничників, але здобув педагогічну освіту. На початку 30-х років минулого  століття вони одружилися. Роботи за фахом в Україні їм не давали, тому вимушені були виїхати за призначенням. Кілька років  працювали в Польщі, неподалік міста Знєзно. У них народилися діти: Тарас -батько Героя (1932), Надія (1934), Орися (1938).

У 1939-у, коли на Західну Україну прийшла радянська армія, Марія та Зиновій повернулися до рідного села Блищанка. Тоді вже їм дали роботу в школі. Зиновій працював учителем у Блищанській школі, а Марія Іванівна – в Дуплиській. Для сім’ї це було велике щастя, адже вони повернулися на свою рідну землю і стали потрібними своїм односельчанам. Паралельно вели активну підпільну роботу. Пан Зиновій був членом ОУН.

Та недовго сім’ї довелося жити в родинній хаті.  На початку Другої Світової війни Зиновію запропонували посаду директора школи у с. Угринь Чортківського району і він погодився. Свою підпільну діяльність продовжував і там, активно боровся проти окупантів. У 1943 році  під час облави він загинув від рук гітлерівців.

Марія Іванівна залишилася одна із трьома малолітніми дітьми. Вони старалися її не засмучувати. В школі вчилися добре, а особливо Тарас, який після закінчення сільської школи навчався у Заліщицькій середній, яку закінчив у 1952р. з відзнакою. У тому ж році вступив на навчання до Львівського політехнічного інституту. Вчився там дуже старанно. Геофізичний факультет відкрив для нього багато нового, цікавого незвіданого. Там в інституту він зустрів свою майбутню дружину Тетяни Василівни Борачок, яка навчалася на геодезичному факультеті.

Згодом вони одружилися. Тарас став відомим вченим, працював старшим науковим співробітником у Львівському філіалі Інституту геофізики АН УРСР, а мати – асистентом кафедри геодезії Львівського політехнічного інституту. У 1958 році у них народився первісток син Сергій, а через п’ять років – Герой Небесної сотні – Юрій.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Юрій Тарасович навчався на геодезичному факультеті Львівського політехнічного інституту за спеціальністю ”Прикладна геодезія” (тепер Національний університет „Львівська політехніка”). Потім пішов працювати у проектний інститут “Львівагропроект” (1985-1992) інженером-геодезистом. Далі (1992-1995) – інженер, а пізніше – провідний інженер Карпатської дослідно-методичної геофізичної партії Інституту геофізики НАН України. З 1996 по 2002 рр. – провідний інженер Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України.

З 2002 року і до останнього часу він – провідний інженер Відділу сейсмічності Карпатського регіону ІГФ НАН України, де його робота була пов’язана з формуванням комплексного регіонального банку геофізичних даних в Карпатському регіональному центрі сейсмологічної інформації Інституту геофізики ім.С.І.Субботіна НАН України. Дані цього банку використовуються для вивчення внутрішньої будови Землі, геодинаміки Карпатського регіону, визначення рівня сейсмічної небезпеки методами загального, детального та мікросейсмічного районування території регіону, зокрема великих населених пунктів і важливих об’єктів промисловості й інфраструктури.

Важливим результатом досліджень Юрія Вербицького стало забезпечення функціонування в Карпатському регіоні України автоматизованої системи інструментальних і програмних засобів одержання, збору, формування геофізичних і сейсмологічних баз даних, обробки, зберігання та доступу до даних і результатів їх обробки.

Він брав участь у розробці наукових програм Інституту геофізики, у науково-дослідних і госпдоговірних роботах сейсмологічного напрямку, зокрема у організації сейсмічних спостережень на Південно-Українській, Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській, Чорнобильській АЕС, Київській ГЕС та Дністровських ГЕС і ГАЕС.

Юрій Вербицький є співавтором 46 наукових статтей і тез доповідей, цілої низки рукописних наукових звітів за тематиою відділу.

Науковий доробок дав можливість йому 3 грудня 2013 року на Вченій Раді Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України у Києві успішно захистити дисертацію „Методичні та прикладні аспекти комплексного банку геофізичної інформації Карпатського регіону” на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук за спеціальністю – геофізика…

ЗАХОПЛЕННЯ

Ще навчаючись у школі, Юрко разом зі своїм старшим братом Сергієм вперше піднявся у гори. Карпати зачарували вразливу душу підлітка своєю величчю і красою. Будучи вже студентом їздив на Кавказ і Крим, захоплюючись цими горами, які вже стали невід’ємною частиною його життя. Його чарувала і дивувала не лише особливість історичного розвитку й природно-географічних умов гірського населення, але й виняткова етнічна розмаїтість мешканців гір. Адже історики і мандрівники називають Кавказ „Країною гір” і „Країною мов”. Всі гірські мешканці близькі за культурою: чи в переробці домашньої сировини, чи виготовленні виробничих інструментів, чи в одязі, чи у пошитті взуття, чи у приготуванні окремих страв, чи у музичних інструментах… Молодий науковець намагався зафіксувати все, що його вражало чи зацікавлювало у фотографіях. Увесь свій вільний час проводив у горах із друзями, а в останні роки ще й зі своїм улюбленцем, собакою Альпом породи ердельтер’єр. Власне вона й була його сім’єю – з дружиною він давно розлучився, а донька Уляна вже самостійна, їй 25 років.

«Якось ми були в горах, і Юра був з Альпом. Я сиділа, їла печиво, і тільки відвернулася на секунду, повертаю голову – а Альп вже з’їв моє печиво мені прямо з рук. Юра хотів прикрикнути на нього, насварити – але не зміг. Він був дуже добрий і дуже його любив», – розповіла подруга.

З 2006 року був членом клубу “Екстрем”, робив сходження на вершини вищої категорії складності в Криму і на Кавказі.

Він не раз ходив у гори найскладнішими кавказькими маршрутами. Вербицький мав перший розряд з альпінізму, який дозволяв йому ходити найскладнішими маршрутами на Кавказі. Одного разу він таки зірвався з гори Дихтау в Кабардино-Балкарії. Це було в 2007 році, він розтрощив собі ногу, але тоді вижив. Його спускали з гори протягом двох діб, потім ще три доби транспортували до Львова. Після цього він почав кульгати, однак альпінізму не полишив – хоча якраз останнього літа в гори йому поїхати не вдалося. Трапилася інша біда – його збило авто, але він залишився живим. І гори далі вабили його, влітку 2014 року він планував здійснити нове сходження…

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

Вперше Юрій Тарасович вирушив на майдан у грудні 2014 року. По поверненні у Львів, одночасно готуючись до захисту дисертації, не полишав думки допомогти Майданові, адже поділяв прагнення тисяч українців і не міг бути байдужим до жорстокого поводження з людьми, які мирно висловлювалися за це. Тому після захисту дисертації, взяв відпустку за власний рахунок і подався у Київ.

«Він був далеким від політики, але казав, що не може стояти осторонь, коли робиться таке беззаконня. Казав: «Я маю бути там» - розповідає друг героя.

Юрій не належав до жодних партій і завжди виступав проти силових методів вирішення проблем. Був переконаний, що люди мають право вільно стояти на Майдані і висловлювати свою думку з тих чи інших політичних питань. Але «вільно стояти» не дали – народу спробували заткнути рот міліцейським кийком.

- Юра подзвонив нам з Києва напередодні Святого вечора, – згадує брат покійного Сергій Вербицький. – Я його запитав: «Може, ти приїдеш? Все ж таке свято». Він відповів: «Точка неповернення перейдена. Або ця влада знищить нас, або ми її. Я зробив свій вибір! Сподіваюся, що й інші вчинять правильно»…

Друзі кажуть: Юрко і радикалізм — несумісні. Його улюблена футболка з написом: «Альпінізм проти злоби і ненависті».

«Ходив на Майдан не на передовій стояти чи з кимось битися, а щоб кількісно підтримати. Також намагався налагодити контакт з опонентами через спілкування, вірив у силу слова. Отак ми ходили з одного кінця Майдану до іншого. Слідкували, щоб не було провокацій. Юрко умів вчасно втрутитися і спокійно та аргументовано все пояснити», – згадує київський друг Вербицького Роман Миханів.

В ніч з 20 на 21 січня Юрій розносив чай на Грушевського. Він опинився поза зоною конфлікту, проте потрапив під обстріл гумовими кулями, його було поранено в око. Юрію промили очей у Будинку профспілок. Пізніше представник Ради майдану Ігор Луценко відвіз пораненого в Олександрійську лікарню у Києві, але з офтальмонологічного відділення їх обох викрали невідомі особи…

ВИКРАДЕННЯ

Юрія Вербицького викрали разом з Ігорем Луценком 21 січня 2014 р. безпосередньо з приміщення офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у місті Києві. У кабінеті лікаря залишились речі Юрія та паспорт. За словами Луценка, викрадачів було чоловік 10, цитуємо:

«нас із цим чоловіком, його звали Юрій, скрутили, побили і, кинули до чорного мікроавтобуса, який на великій швидкості рушив у бік лісу. Там нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія. Чому його, а не мене? Бо він, виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди…Все це тривало хвилин 40, годину. Потім нас знову погрузили в автобус і кудись відвезли з мішками на голові …»

За словами Луценка, викрадачі дуже професійно займалися побиттям людей й їх професійність в проведенні допитів однозначно свідчила про стиль міліціонерів. Ігор Луценко після тортур спромігся вийти з лісу в тому ж Бориспільському районі. Сподівалися живим знайти і Юрія…

СМЕРТЬ

22 січня 2014 р. тіло Юрія Вербицького було знайдене у лісі під Гнідином Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. З перебитими ногами, численними забоями, без верхнього одягу він був викинутий у лісі при 15-градусному морозі. Викинутий без жодного шансу вижити. Ігор Луценко, який після тортур спромігся вийти з лісу у тому ж Бориспільському районі, наголосив, що Юрка викрадачі катували особливо жорстоко лишень через те, що він був львів’янином.  У ГУ МВС у Київській області не побачили зв’язку між ушкодженнями на тілі Юрія Вербицького та його смертю, „Помер від переохолодження” – таким був цинічний вердикт судмедексперта. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя.

…А в цей самий час на Вченій раді Інституту геофізики ім. С.І.Субботіна НАН України він за конкурсом пройшов на посаду молодшого наукового співробітника відділу сейсмічності Карпатського регіону, але він уже про це не дізнався…

ПРОЩАННЯ

Відспівували покійного Юрія у церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що на мікрорайоні Сихові м. Львів. На церемонії зібралося декілька тисяч людей. Церква була повністю заповнена. На площі біля церкви стояли тисячі людей.

Священик, митрополит Львівський Ігор  сказав: “Юрій віддав життя за свободу України, за своїх друзів, за українців. Він був мирною людиною. Він протистояв озброєним бійцям, які захищали владу, але переміг їх духовно. Він став жертвою задля кращого життя українців. Юрій пав тілом, щоб жити духом!”.

Чин похорону був призначений на 12-у годину. Але людей було так багато, що на Личаківський цвинтар тіло доставили тільки о 16-й годині. Усі витрати по похорону міська рада взяла на себе. Людей на цвинтар везли більше, як 20 автобусів. Труну з тілом везли на катафалку повільно. Люди, які були на Сихові, до вул. Мечникова йшли пішки до катафалку. На перетині вул. Мечникова-Левицького труну зняли з катафалку і понесли на руках. Юрія Вербицького поховали на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря – на Алеї Героїв, де спочивають учасники бою під Крутами, вояки УПА, відомі громадські діячі.

З прощальним словом виступили міський голова Львова Андрій Садовий, громадський діяч Ігор Калинець, поет Роман Лубківський, брат покійного — Сергій Вербицький. Брат Сергій зазначив, що Юрій ніколи не був великим радикалом, але завжди болісно сприймав будь-яку несправедливість.  Останній раз Сергій спілкувався з ним по скайпу перед Йорданським Святим вечором. Сергій запропонував йому приїхати додому. Але Юрій відповів, що не може цього зробити, бо розуміє, яка в Києві енергетика, як люди борються за волю України.

Вербицького поховали під гімн “Ще не вмерла Україна”. Тричі пролунали постріли з рушниць. Львів’яни співали стрілецьких пісень “Чуєш, брате мій” та “Там під львівським замком”.

У Юрія залишилась 25-річна донька Уляна.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

* 23 січня 2014 року в Тернополі з’явилась площа Героїв Євромайдану.

* 23 січня у Львові було оголошено жалобу за невинно убієнними в Києві.

* 24 січня 2014 року мешканці села Гнідин на місці, де було знайдено тіло Юрія Вербицького, встановили хрест зі світлиною Героя. На фото напис: “Він загинув за нас!”. Символічна могила активіста Євромайдану знаходиться в лісі, приблизно за 250 метрів від дороги Київ-Гнідин. До неї веде просіка, біля початку якої теж встановлена фотографія мученика.

* Львівський гірський клуб «Екстрем», членом якого був Юрій Вербицький, у рамках ініціативи «Герої України на вершинах світу» планує назвати іменем Юрія Вербицького безіменну вершину на теренах Східного Кавказу. Ініціативу львів’ян вже підтримали їхні грузинські колеги.

* Академічна спільнота Львова створила сотню ім. Юрія Вербицького. Основним завданням сотні є підтримка участі волонтерів із числа працівників академічних та освітніх установ, а також усіх, хто відстоює права і свободи, гарантованих Декларацією прав людини та Конституцією України. http://www.sotnyav.org/

* Верховна Рада прийняла постанову про присвоєння звання “Герой України” загиблим учасникам під час мирних акцій протесту впродовж листопада 2013 – лютого 2014 років. Постановою передбачається звернутися до наступного Президента України з пропозицією посмертно присвоїти звання “Герой України” полеглим цивільним учасникам збройних конфліктів.

* 15 травня 2014 року під час засідання сесії Львівської міської ради депутати проголосували за присвоєння нової назви скверу на вул. Коломийській, 15. Сквер назвали ім’ям Юрія Вербицького.

* У селі Гнідин Бориспільського району Київської області на честь Юрія Вербицького перейменували вулицю, яка раніше мала назву «провулок Леніна».

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

* 1 грудня 2014 року у львівській середній школі №27 відкрили пам’ятну дошку Герою Небесної сотні Юрієві Вербицькому.

* Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

* 19 червня 2015 року Львівській середній загальноосвітній школі №27 присвоєно ім’я Героя Небесної сотні Юрія Вербицького.

* 25 серпня 2015 року — в день, коли Героєві виповнилося б 52 роки — на в’їзді до села Гнідин відкрили п’ятиметровий пам’ятник Юрію Вербицькому.

* До Дня пам’яті з нагоди Дня народження Юрія Вербицького Наталка Криничанка присвятила пісню Юрію Вербицькому.

* 20 листопада 2015 року у Львові у школі №27 відкрили музей пам’яті Юрія Вербицького.