Василь ПРОХОРСЬКИЙ


В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті


ПРОХОРСЬКИЙ Василь Петрович
4 травня 1980 – 18 лютого 2014
електрик, волонтер медичної служби Майдану, Герой Небесної сотні, Герой України.

Народився в селі Щуча Гребля Чернігівської області в козацькій родині Прохорських — вихідців з Прохорівської сотні Ніжинського полку. Закінчив Дмитрівську середню школу.

Проходив строкову службу у лавах Збройних сил України. Після демобілізації був запрошений у Київ на службу до міліції, де пропрацював шість років. Потім перейшов на роботу охоронцем до приватної фірми, яка займалася реалізацією електронних приладів, де працював наступні шість років, самоудосконалювався, займався самоосвітою. Його помітили і перевели у технічний відділ компанії на посаду електрика торговельного обладнання. Нова посада вимагала нових знань і умінь, і він успішно їх набував. Мешкав у Києві на лівому березі Дніпра, поблизу станції метрополітену “Лівобережна”.

Займався спортом, любив подорожувати. Василь був глибоко віруючою людиною, кожної неділі відвідував храм Божий. Дуже любив свою родину – маму, бабусю та молодшого брата. Незважаючи на розлучення, мріяв про свою велику сім’ю. Саме заради рідних підтримував Революцію…

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

«Рабів до раю не пускають».
останній статус в соціальній мережі

З початку грудня 2013 року кожного вечора, після роботи, і на вихідних йшов на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Перевагу надавав волонтерській роботі у медичній службі. Допомагав з постачанням медикаментів на Майдан.
Але ночувати завжди йшов додому. У січні, коли «Беркут» почав наступати, Василь вирішив бути на барикадах постійно. Але мамі Світлані Діденко вдалося відмовити сина.

— Він був віруючою людиною, — говорить Світлана Миколаївна.— Останнім часом, вітаючись, говорив: «Слава Україні!». Ще й мене навчив, як правильно відповідати: «Героям слава!».

18 лютого чоловік, як завжди, пішов на Майдан.

— Він зателефонував мені: «Я на Майдані. Все в порядку», — згадує його молодший брат 24-річний Сергій. — Говорили, що він допомагав лікарям вантажити поранених до «швидких». Надвечір зв’язок з ним обірвався.

18 лютого 2014 року районі Львівської барикади на вулиці Інститутській ближче до 18.00. допомагав медикам завантажувати у карети швидкої допомоги поранених після штурму барикад спецпідрозділом “Беркут”. В цей момент у нього потрапила куля снайпера…

— Наступного дня я знову дзвонив йому. Гудки йшли, але слухавки ніхто не брав, — продовжує Сергій. — Тільки о десятій трубку взяла якась дівчина. Вона сказала, що знайшли куртку брата. Там документи, мобільний. Де сам Василь, вона не знає.

— Я ще подумала тоді, — додає Світлана Миколаївна. — Він зараз десь у буцегарні, без куртки, йому холодно. А він тоді уже захолов.

Родичі і друзі почали пошук: лікарні, міліція. Написали заяву про зникнення. До моргу звернулися в останню чергу. Вірити в таке не хотілося. Але саме там і знайшли Василя за чотири дні після зникнення.

Василь загинув внаслідок вогнепального поранення, куля снайпера спрямована у потилицю пройшла навиліт.

ПРОЩАННЯ

Похований 23 лютого 2014 року у центрі селища міського типу Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області біля Обеліску Слави. Проводжати героя з Небесної сотні прийшло кілька сотень людей: родичі, однокласники, односельці, колеги. Його побратими провели в останню путь трьома пострілами та виконанням Гімну України.

ВШАНУВАННЯ

* Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Василю Петровичу Прохорському посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ

Допомогти родині Героя Небесної Сотні можна через картку ПриватБанку:
№ 5168 7572 5228 4742
Одержувач: Сергій Григорович Діденко (брат)