Устим ГОЛОДНЮК

В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті


Устим Голоднюк
УСТИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ ГОЛОДНЮК

12 серпня 1994 — 20 лютого 2014
Студент, учасник Революції Гідності, боєць 38 сотні Самооборони Майдану, Герой Небесної сотні, ГЕРОЙ УКРАЇНИ

РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ!
(У. Голоднюк, останній статус в соцмережі)


ЖИТТЄПИС

Народився і виріс Герой у м. Збараж Тернопільської області. Маленького Устима ще з дитинства вабила ідея захищати рідну країну. У сім – десять років він ліпив з пластиліну фігурки солдатиків різних армій та з різних історичних подій, і влаштовував баталії. У нього вдома навіть було мініатюрне місто – з будинками, деревами, автомобілями, фігурками людей. А ще ліпив козаків зі списами та шаблями, повстанців.

Всі дивувалися, звідки у дитини виник талант. А вже тоді в Устима з’явилася мрія стати військовим, захищати свій народ. Можливо, причина була закладена в його ім’я, адже «Устим» від латинського «юстус» – справедливість.

З самого дитинства Устим захоплювався історією України, любив своє місто і години проводив у Збаразькому замку. Навчаючись у молодших класах, він закохався у малювання. У школі збереглися малюнки Устима. Хлопчик малював українські хати під солом’яними стріхами, синє небо. Майже всі вони на патріотичну тематику.

Знайомі сміялись і стверджували, що недарма його назвали в честь Устима Кармелюка. А він відповідав, що теж обов’язково стане Героєм.

Батьки подавали приклад, що треба і варто відстоювати свої права, боротися до кінця – прабабуся Михайлина була однією з перших союзянок, а тато Володимир Голоднюк студентом голодував на Майдані у 1991 році.

У 2011 р. Устим закінчив Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Навчався у «Бережанському агротехнічному інституті» на 3 курсі. У вільний час займався пауерліфтингом та бодібілдингом. Мріяв вступити до лав МВС.

Устим, за словами друзів, був дуже хорошою людиною, вірним другом, надзвичайно добрим до своєї дівчини. Вони були разом два роки, і Устим мріяв одружитися з коханою. Будував плани на майбутнє. Але почалась Революція…

«Він побачив повідомлення про зрив асоціації та спитав мене, що йому робити. Їхати на Майдан чи чекати, коли там збереться народ, – ділиться спогадами кохана Устима Марія. – Я, довго не думаючи, відповіла, що треба їхати, що сидіння вдома не дасть результату. Він поїхав 21 листопада».

МАЙДАН. 30 ЛИСТОПАДА

Устим одразу записався до волонтерів, організовував та брав активну участь в охороні Майдану, а потім приєднався до Демократичного Альянсу, допомагав і робив все, що було в його силах.

Події 30-го листопада були складними для Устима – після ночі розгону йому наклали на голові 12 швів і він, як і інші учасники протесту, ховався в Михайлівському соборі. На Устима навіть завели кримінальну справу, коли він подав заяву про побиття в прокуратуру.

Батько забрав сина додому, але вже за два тижні Устим знову був у Києві. Ніщо не могло його стримати, а на прохання сестри бути обережнішим відповів: Я стою тут і заради тебе.

Від поїздок у Київ його не могли відговорити ні батьки, в яких був єдиним сином, ні родичі. Хлопець був впевнений, що саме із ним точно не станеться нічого. Казав:

«А хто, коли не я? Я хочу, щоб були зміни в країні, я хочу, щоб мої діти жили в іншій країні, не такій корумпованій, а в європейській. Де існує право, де людина – це є цінність».

БЛАКИТНА ООН-івська КАСКА

Після силового розгону студентів, Устим попросив у тата дозволу остригти собі козацького оселедця. Адже за козацькими звичаями остригти оселедця міг тільки той, хто був у бою. А ніч 30 листопада стала справжнім боєм для захисників Майдану, тому батько йому цей дозвіл надав.

Згодом купив собі уніформу, нашив українські шеврони, синьо-жовтий стяг, знак групи крові.

Але найсимволічнішим для Устима стала миротворча ООН-івська каска. Він сам її перефарбував у блакитний колір миру. Цю каску він вважав своїм оберегом. Хотів довести, що він — не екстреміст. «Ну, який я екстреміст?» — обурювався, коли чув, як на Сході України лякали кровожерливими бандерівцями. Адже на Майдан він прийшов виключно за мирний протест.

Але, коли стало зрозуміло, що потрібно захищати людей, Устим прийняв рішення вступити у сотню Самооборони Майдану.

САМООБОРОНА

Устим належав до 38-ої сотні, а перед тим був у першій, яку розбили на вул. Грушевського, і у 19-тій, яку розбили у Маріїнському парку…

Всі його друзі знали, там де постріли і рвуться гранати – там Устим. Він завжди був на передовій – рішучий, відчайдушний, сміливий.

На Грушевського в нього на грудях розірвалася граната, тоді його врятував бронежилет, в 20-градусний мороз, коли обливали з водомета, побратими обламували з його одягу кригу, а він усміхався: «Все буде файно!»

Був Устим на барикадах і тоді, коли вбили одно з перших Героїв Небесної Сотні – Михайла Жизнєвського.

У найнебезпечніші моменти, Устим просив побратимів кричати «НЕБО ПАДАЄ», бо піклувався про людей і не хотів їх лякати.

Устим захищав Майдан впродовж трьох місяців.

20 ЛЮТОГО. КРИВАВИЙ ЧЕТВЕР

Родичі розповідають, що Устим в Києві вибився з сил та дуже схуд. Тому батько поїхав за ним 19 лютого, аби хоч на декілька днів забрати додому. У житті Устим завжди рівнявся на батька, колишнього міліціонера. Питав поради, прислухався до настанов.

«Як громадянин, я його підтримував, а як батько – дуже хвилювався» – розповідає тато Устима. – «У нас з сином була домовленість, щоб він не «влазив» у політичні партії, ми підтримували Майдан як громадяни. Відвага і самопожертва сина перевернули мою свідомість».

Батько їхав на Майдан, щоб замінити свого сина на барикадах.

«Устим зустрів мене біля збаразького намету, похвалився формою, я поцілував його в оселедець. «Сину, я приїхав сваритися!» — пожартував, бо Устим мав приїхати додому», – продовжує батько. «Ми обійшли бойові позиції, довкола вибухали гранати, горіли коктейлі Молотова. О 3-тій ночі Устим пішов патрулювати, я ще до 5-ої ходив, бо не спалося, а вранці пішов на барикади».

Вранці 20 лютого син із батьком були кожен за своєю роботою. Старший Голоднюк потрапив під обстріл. Він носив поранених, будував барикади, подавав колеса, камені. Устим був на передовій.

Періодично батько дзвонив синові. О 9 вони ще говорили по телефону, а об 11 – мали їхати додому. Своїм побратимам юнак сказав: «Ще один раз йду в атаку і їду додому, хлопці, трохи відпочину». Але згодом Устим перестав відповідати на дзвінки.

ЗАГИБЕЛЬ

Коли почали стріляти на Інституцькій, Устим побіг в епіцентр подій. Все відбулося спонтанно. Ніхто не чекав контратаки активістів, їхнього натиску, прориву барикади.

Снайпери нещадно розстрілювали людей, і Устим кинувся допомагати забирати поранених до верхнього виходу станції метро Хрещатик… Але куля снайпера зупинила життя героя…

- Я шукав Устима під монументом, у КМДА, біля Лядських воріт – там було багато вбитих,- каже батько. – Довго шукав. Коли вже прийшов в Український дім, мені подзвонив депутат. Сказав, що Устим лежить у готелі “Україна”. Там лежало 13 молодих хлопців, накритих простирадлами. 11 з них вбили пострілами в голову. Як було тяжко підняти ті простирадла…

Шансів вижити в Устима не було…Куля увійшла йому в потилицю, пробила голубу миротворчу каску і вийшла над правим оком…

ПРОЩАННЯ

Устима з Києва в Збараж привезли вночі в п’ятницю. Героя України зустрічали сотні машин. Люди виїхали на Збаразьке перехрестя, об’єднавшись у соціальних мережах. Ті, у кого не було транспорту, йшли пішки. Молодь запалила символічні вогнища з автомобільних шин. Автобуси, які їхали у той час з Тернополя на Майдан у Київ, зупинялися. Активісти разом з громадою Збаражчини зустрічали Героя Устима.

А у суботу тисячі людей йшли прощатися з Героєм «Небесної сотні» до Свято-Успенської церкви Збаража, що була відкрита цілу ніч. На варті біля брами з факелами стояли хлопці, з яким Устим пліч-о-пліч виборював кращу долю для своєї країни і які приїхали провести його в останню путь.

Несила було бачити в труні молодого юнака з «оселедцем» у військовй формі, накритого жовто-синім стягом. Він любив життя, Україну, міряв про краще майбуття для своєї держави, будував плани, мав кохану дівчину….але снайпер загасив його свічу. Гарячі сльози лили за Героєм батьки, рідні, близькі, знайомі і зовсім чужі люди. Знайшли в собі сили і приїхали на похорон Устима батьки вбитого снайпером 17-річного Назарія Войтовича.

У неділю Устима Голоднюка, якого в храмі відспівували кілька десятків священиків, похоронили під кущем калини на центральному кладовищі біля могил Січових стрільців, які теж загинули за волю України.

Труну Героя «Небесної сотні» несли побратими із 38 сотні Самооборони. Шлях до місця вічного спочинку молодь встеляла живими квітами. Багатотисячна колона людей проводжала Устима під вигуки: «Герої не вмирають!, «Тричі слава Герою України Устиму!», «Слава!», лунало над містом «Ой у лузі червона калина», краяли серце скорботні мотиви у виконанні духового оркестру. Коли труну з тілом Героя опускали в землю у небі гриміли постріли рушниць, а люди не переставали вигукувати: «Герої не вмирають»!

_________
Так склалося, що батьки розлучені, але Устим завжди був їхньою спільною гордістю. Маленька сестричка по батькові досі чекає свого Устима, якого так любила… А 8 серпня 2015 року в Устима народився братик, якого назвали Захаром.

ПАМ”ЯТЬ

• Бережинська міська рада присвоїла Устиму звання «Почесний громадянин міста Бережани» посмертно

• Міський сквер, який знаходиться між вулицями Вірменська та Академічна, перейменували в «Сквер Устима Голоднюка»

• На його честь названо 38 сотню самооборони майдану імені Устима Голоднюка, бійцем якої він був.

• 1 вересня відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на його честь на стіні збаразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 імені Івана Франка та експозиції, приуроченої Героям Небесної сотні у шкільному музеї. Пам’ятний знак виготовлений львівськими майстрами на добровільні пожертви студентів і викладачів навчального закладу.

Встановлено пам’ятну дошку на фасаді Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України«Бережанський агротехнічний інститут».

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

• В соцмережі створили групу пам’яті Устима Голоднюка

• Група пам’яті на facebook – Устим Голоднюк

• Особиста сторінка Героя в соцмережі

Батько Героя Володимир Голоднюк на сьогодні продовжує боротьбу сина і є волонтером і координатором громадської організації «Штаб Національного Спротиву Збаразького району», яка підтримує наших захисників на Сході України. Якщо бажаєте його підтримати

РЕКВІЗИТИ:
№ рахунку 26000055109726
ПАТ КБ ПРИВАТБАНК
ЄДРПОУ 39570509
МФО 338783
Призначення платежу – благодійна допомога для потреб АТО.
ВОЛОНТЕРСЬКА КАРТКА Приватбанку 5168-7572-9844-2890
Володимир Голоднюк