КАПІНОС ОЛЕКСАНДР АНАТОЛІЙОВИЧ
10 березня 1984 – 19 лютого 2014

український фермер, громадський активіст, член Самооборони Майдану

БІОГРАФІЯ

Гордість для батьків, герой для земляків і відважний бойовий товариш для побратимів – саме таким назавжди запам’ятають Сашка Капіноса з села Дунаїв.

У 2001 році закінчив з золотою медаллю Дунаївську ЗОШ І-ІІІ ступенів та поступив на навчання в Український державний лісотехнічний університет (сьогодні —Національний лісотехнічний університет України, Львів). У 2005 році отримав диплом бакалавра з відзнакою, а у 2006 році — диплом спеціаліста з відзнакою за спеціальністю «Технологія деревообробки».

Очолював громадську організацію «Патріот Волині».

У 2008–2009 роках, під час проживання у місті Вінниця, був керівником громадської організації «Сколоти» патріотичного спрямування.

На початку 2012 року відстояв права громади і не дозволив побудувати в рідному селі Дунаїв завод, який би зруйнував екологію Кременецьких гір. Займався фермерством та відродженням рідного села.

З 4 липня брав участь у акції на захист української мови, що відбувалася у Києві біля Українського Дому. Був одним із тих, хто оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колісніченка та протримався найдовше.

Щороку приїздив до Києва на Покрову та брав участь у маршах УПА.

Організатор багатьох вечорниць та культурно-мистецьких заходів для молоді, які відроджували традиції та культуру предків-українців.

Волонтер літніх таборів для дітей-сиріт зі всієї України, що проходили за ініціативою міжнародного благодійного фонду «Нове покоління».

Запеклий правдолюб і щирий патріот – так про 29-річного Сашка кажуть односельці. Не було жодної справи, яка була б йому не до снаги – він працював у полі і вчився грати на музичних інструментах, складав вірші та писав пісні.

Організовував культурні заходи, привчав дітей до народних традицій. Та головне – всім серцем любив Україну. «Він не мав музичної грамоти, але грав на усіх інструментах, співав дуже прекрасно, і дійсно був українцем, людиною з великої букви», – каже художній керівник будинку культури в селі Дунаїв Юрій Гусарук.

Сашко Кремінь, як його називали у селі, не дозволяв молоді байдикувати. Із занедбаного підвалу зробив хлопцям сільський спортзал, навесні хотів почистити чагарники та встановити ще тренажери. Власноруч спорудив пам’ятний знак «борцям за волю» у сусідньому селі, і щороку на день незалежності ніс туди пішки дубовий вінок.

Сашко Кремінь боровся за правду та любив Україну. Він брав участь у Помаранчевій революції, найдовше протримався в 16-денному голодуванні на підтримку української мови у Києві, не всидів вдома, коли почався Євромайдан.

МАЙДАН

Був активним на Євромайдані, служив у сотні «Волинська Січ». За незламний дух мав псевдонім «Кремінь». Після революції він хотів одружитися. Наречену знайшов на Майдані, бо казав: його дружина мусить бути революціонеркою.

Вона познайомилась з ним на Майдані. Цей острів Свободи і Справедливості поєднав їхні душі, бо саме тут вони відчували себе щасливими. Саме тут, де холодно і голодно, де свистять кулі, де за кожним із них чатувала страшна небезпека. За барикадами – чорна сотня, навколо їдючий дим ,вибухи, кров… Але на Майдані вони були вільними людьми, без тієї тиранії за барикадами, без свавілля і лукавства, без підлості і запроданства. Ось тут, на барикадах, за крок до смерті, вони по справжньому покохали один одного, бо душі їхні поєднались у єдиному пориві до Волі, до справедливості, до омріяної України, де пануватиме любов…

Ох, як вони хотіли потрапити туди разом, в омріяну країну без тирана! За це ладні були віддати усе і разом іти до Перемоги. У її серце і душу запала Сашкова жива іскорка, яка горіла в його очах, додавала усім, з ким він спілкувався, оптимізму і віри у Перемогу. До того дня вони мріяли прийти разом, дали один одному слово і вже планували побратись. Та не судилось.
Олександр із 2010 року не був членом ВО “Свобода-.
Він сказав, що не належить до жодної партії і не підтримує жодну, – додає голова сільради.

Під час одного із приїздів додому із Майдану, пригадує пані Євгенія, хлопець розповів, що більшість мітингувальників не підтримують ніяких політиків.
- Казав, що Майдан сам організувався, – продовжує жінка. – І стоятиме до кінця.
У соцмережі він писав: «Сьогодні мусить кожен віднайти в собі оцього господаря, якими були наші діди-прадіди! Господаря своєї землі! Отоді і запануємо у своїй сторонці… А інакше ніяк».

ЗАГИБЕЛЬ

Ввечері 18 лютого 2014 року між 21:00 та 22:00 годинами отримав поранення голови від вибуху гранати під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок. 19 лютого помер після 4-годинної операції в лікарні — зупинилось, не витримало серце.

ПРОЩАННЯ

Поховали Героя в рідному селі Дунаєві.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

- 20 лютого в Архікатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (УГКЦ) у Тернополі в день жалоби відслужили Святу Літургію за невинно убієнними в час мирних акцій у Києві Олександром Капіносом та Устимом Голоднюком.

- 10 березня 2014 року в Куликові Кременецького району відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки жителю села Олександрові Капіносу, яку встановили на клубі.

- На День Незалежності 24 серпня 2014 року в Дунаєві відкрили пам’ятник Герою Небесної сотні.

- На честь О. Капіноса 2014 названо вулицю в Дунаєві.

- Пам’ятна дошка на будівлі корпусу № 2 Національного лісотехнічного університету України.

НАГОРОДИ:

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності;

* Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)