Сергій НІГОЯН

 

В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті

Сергій Гагікович НІГОЯН
2 серпня 1993 — 22 січня 2014
Громадянин України вірменського походження, учасник Революції Гідності, один з охоронців Євромайдану, Герой України, Герой Небесної Сотні

БІОГРАФІЯ

Сергій Нігоян (вірм. Սերգեյ Նիգոյան) народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати — вірмени, був єдиною дитиною в сім’ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. За словами Нігояна-старшого, Сергій народився на Україні і ніколи не був на історичній батьківщині, також не був у Карабасі, проте любив Вірменію: «У нього в кімнаті поруч з ліжком висить прапор Вірменії, він ходив у вірменську церкву, знав історію свого народу.” Родина вважалася благополучною, Сергій у селі користувався повагою, вважався спокійним, працьовитим і справедливим.

- Сергій із самого малку запам’ятався своїми патріотичними пориваннями, — розповіла однокласниця Нігояна. — Спершу це було захоплення Вірменією. Він навіть часто вірменський прапор носив з собою. Самотужки вивчав культуру своєї історичної батьківщини. Проте побувати у Вірменії Сергієві так і не довелося, хоч і неабияк про це мріяв. А потім його патріотизм дедалі більше почав ставати українським. І до цього він поставився із притаманним йому запалом.

Нігоян дуже любив вірші Тараса Шевченка, деякі з них знав напам’ять. Коли почали вивчати історію України — теж вивчав її просто жадібно. У нашому класі він був єдиним вірменином. Але й найбільшим українцем у класі, якщо можна так висловитися. Бо він українську національну ідею справді пропускав через свої душу і серце.

Нігоян був щирим патріотом і Вірменії, й України — так вважають і вчителі Березнуватівської середньої школи, де навчався Сергій. Іще в роки навчання йому пророкували кар’єру політичного діяча — настільки запально хлопець переймався подіями в державі. Навіть Помаранчева революція, незважаючи на його тоді ще зовсім юний вік, не пройшла повз Нігояна.

Також у шкільні роки Сергій захоплювався спортом. Охоче брав участь у найрізноманітніших змаганнях. Пізніше всерйоз зайнявся карате. Не дивно, що після школи вступив на бюджетній основі до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, навчався за фахом «вчитель фізкультури» й неабияк пишався цим. Проте, за словами батька, провчившись два роки, припинив відвідувати заняття: «Влітку разом з сином ми виїжджали на заробітки до Криму, займалися торгівлею, сезонною роботою. Протягом року також підробляли торгівлею».

Сергій активно займався карате, в 2012 році посів третє місце на чемпіонаті Дніпродзержинська з кіокушинкай карате. Захоплювався радіотехнікою. Мріяв вступити до Дніпропетровського театрально-художнього коледжу та вчитися на актора.

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

«Я стою не за Євромайдан, я стою за єдину Україну»

Про своє перебування на майдані Сергій розповів у одному із інтерв’ю:

«Приїхав сам. Сусід довіз мене до Дніпропетровська, а там я сів у місцеву маршрутку. Година-півтори їздив містом, шукав, де збирається Майдан, де збираються люди. Ходив, шукав, шукав – і нікого не знайшов. Вирішив підійти на залізничний вокзал. Подумав: чого чекати? Купив квиток. Через пару годинок сів і поїхав до Києва. А вже з Майдану передзвонив батькові. Він цікавиться: “Де ти?” Відповідаю: “На Майдані”. Батько запитує “У Дніпропетровську?” Я кажу: “У якому Дніпропетровську? В Києві!..

…8 грудня був вже тут. Почав шукати своїх з Дніпропетровська. Але не знайшов. Прийшов, а тут з Івано-Франківщини, Львівщини – дали притулок.

Прийшов зі своїми пропозиціями, сказав, що хочу бути охоронцем, – розповідав Сергій. Поділився, що не часто ходив до сцени слухати музику, а лише політиків.

“Коли партійні лідери виступають, тоді підходжу до сцени. Але ні за кого з них не був. Просто вирішив приїхати, побачивши ситуацію, що до чого, зрозумів, що повинен бути за Майдан…”

Сергій Нігоян не перебував у радикально налаштованих організаціях, не підтримував жодного з партійних лідерів і жодного разу не був помічений у провокаціях або бійках. Тим часом на Майдані він був добре відомий. Більшість мітингувальників бачили Нігояна в числі охоронців євромайдану. Ночував у наметі або в будинку Профспілок. На відміну від інших активістів, він мало з ким розмовляв і намагався ні на секунду не залишати варту. Багато хто навіть не знав, як його звуть. Але всі бачили , що близько Лядських воріт темноволосий хлопець з вірменським прапором чергує день і ніч. «Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні», — відповідав Нігоян українською мовою на запитання, чому він тут.

У євромайданівському проекті «Є–люди» на початку січня про Нігояна писали так: «Сергій постійно чимось зайнятий. Він або стоїть в охороні, або дрова рубає на кухні. Розповідає, що з самого початку дивився по ТБ новини про Майдан і не міг спати ночами».

Приїжджав додому на початку січня, бо захворів, проте, попри вмовляння родини, вирішив повернутися на Майдан… Коли у середу зранку кореспонденти зателефонувала рідним Сергія, вони ще не знали, що він загинув.

- Умовляли сина залишитися вдома , але він знову поїхав на Майдан , – сказав його родич. – «Якщо не я, то хто?» – Питає. Ми з ним кожен день зідзвонювалися, в основному по вечорах. Подзвонив він і вчора. «Все в порядку, – сказав бадьорим голосом. – Барикади стоять, ми теж не здаємося. Я зараз на вулиці Грушевського. Тут стріляли, але вже, здається, перестали. Ви тільки не переживайте ». А сьогодні чомусь не відповідає… Може, дзвінок не чує?..»

ЗАГИБЕЛЬ

Сергій не чув… 22 січня 2014 року він загинув від поранень в голову, шию і груди, спричинених свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир’я між мітингувальниками та «Беркутом». Лікарі Майдану 20 хвилин намагались реанімувати хлопця, проте із сльозами на очах констатували смерть. Як український грузин Георгій Гонгадзе у 2000–му, так український вірменин Сергій Нігоян у 2014–му став символом боротьби за українську свободу й демократію. Символом кривавої боротьби…

ПРОЩАННЯ

26 січня 2014 Сергія Нігояна поховали на сільському кладовищі його рідної Березнуватівки. До невеликого віддаленого села провести Нігояна в останню путь зібралося понад дві тисячі людей. Похоронне богослужіння в сільському будинку культури очолили голова Вірменської апостольської церкви в Україні архієпископ Григоріс Буніатян та митрополит Московсько-Богородський УПЦ (КП), уродженець Дніпропетровщини Адріан (Старина). Труну опустили в могилу під гімн України.

ВШАНУВАННЯ

Вірменська громада Дніпропетровська пом’янула загиблого 23 січня у вірменській церкві міста та заявила, що домагатиметься встановлення гідного пам’ятника, пам’ятної стели або перейменування на честь Нігояна вулиці в його рідному селі.

Народний депутат України Олександр Бригинець повідомив, що клопотатиме про те, щоб назвати площу перед стадіоном «Динамо» імені Валерія Лобановського на честь Сергія Нігояна.

На честь Сергія Нігояна та інших загиблих на Грушевського в Тернополі названо площу Героїв Євромайдану.

Український композитор Валентин Сильвестров присвятив Сергієві Нігояну свій диптих «…І вам слава, сині гори» та «Со святими упокой…».

У вірменському місті Спітаку площу імені Віктора Януковича «перейменували» на честь Сергія Нігояна: група активістів наклеїли на таблички з назвою площі наліпки з написом «Площа імені Сергія Нігояна» (вірменською і українською мовами)

1 березня 2014 на вулиці Грушевського, біля Національної парламентської бібліотеки України, встановили пам’ятник Сергію Нігояну.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ:
Номер карти ПриватБанку 5211 5374 4480 6900
Нігоян Армік Сєрєжайович.