Іван НАКОНЕЧНИЙ


В новинах
На фото
На відео

НАКОНЕЧНИЙ Іван Максимович
18 жовтня 1931 – 7 березня 2014
пенсіонер, відставний офіцер Військово-морських сил, найстарший Герой Небесної сотні, Герой України

Іван Наконечний народився в 1931 році. Це був страшний для України час. Іван пережив голод, що забрав його сестричку, війну і окупацію. На щастя, з чотирьох дітей під час війни ніхто не постраждав.

Після війни його призвали в армію. Три роки служив матросом на військовому кораблі в Севастополі. Тоді й вирішив пов’язати свою долю з військовою справою. Відучився в морському училищі і отримав звання лейтенанта. Далі доля закинула його в Ленінград, а там, після п’яти років служби, поставила перед вибором: або сім’я, або армія. Іван Максимович вибрав перше.

Заради дружини, уродженки Санкт-Петербурга, якій вдалося пережити блокадному зиму, і двох синів Іван Максимович пішов з армії і став працювати інженером.

У 80-х роках повернувся в рідне село під Києвом – кинув роботу і став доглядати паралізовану матір. Після її смерті не міг залишити самотнього батька, разом з ним перебрався в столицю. Через якийсь час дружина Івана Максимовича теж переїхала до чоловіка в Київ.

«Так вони й жили тут. Коли Іван Максимович на пенсію вийшов, він став бджолами займатися. Дуже їх любив. Це його віддушина була. Його дід і батько все життя займалися бджільництвом. У них на дачі була пасіка. Він розводив бджіл сам, дарував їх людям, вчив про них піклуватися, – згадує племінник. – Він добрий був. І дуже жвавий. Тільки після смерті дружини здався трохи».

Два роки тому Іван Максимович поховав дружину та одного з синів.

На Майдан герой Небесної сотні Іван Наконечний вперше прийшов в листопаді, після розгону студентів. З тих пір, незважаючи на протести і вмовляння рідних, ходив туди щодня. Відповідав, що давав військову присягу захищати свій народ. Мав посвідчення захисника Майдану – номер 91587 від 8.01.2014 року.

«Він хотів бути в Самообороні, але хлопці його не брали. Вік, самі розумієте. Але він у них був талісманом. На Майдані не ночував, але свої 5-8 годин відбував. Казав, що присягу давав, а тому завжди повинен бути з народом », – згадує про героя Небесної сотні Івані Наконечний його племінник Євген Чебан.

18 лютого під час протистояння на Інститутській, 83 – річний активіст отримав отримав важку травму голови і шийного відділку хребта близько 17 години, коли захищав барикаду на Інститутській. Більше двох тижнів був у комі, але врятувати його життя медикам так і не вдалося. Наконечний помер 7 березня в комі після операції на головному мозку.

«Він пережив німецьку окупацію, бачив, що таке смерть. Тому у своєму віці не міг собі уявити, що хтось зможе підняти на нього руку. Удар був спереду – його били в обличчя», – розповідає племінник. – Його вдарив хтось із атакуючих. Я не знаю, хто це був – беркутівець, вевешник чи тітушка. Швидка привезла його до Інституту нейрохірургії, і професор, який робив йому операцію, лише припустив, що удар міг бути нанесений важким металевим предметом. Я зараз ініціюю міліцейське і прокурорське розслідування, аби точно встановити – чим ударили і як. І у кого могла піднятися рука на старого. Максимально знайти свідків. Знайти бригаду «Швидкої допомоги», яка забрала його з Майдану – можливо, вони щось зможуть розповісти і я отримаю більш детальну інформацію , як це трапилось. У лікарні мені таких свідчень не дають»…

Родичі Івана Максимовича впевнені – він знав, на що йшов, і був готовий померти. Саме тому завчасно поклав у кишеню листочок з ім’ям, паспортними даними та номером телефону племінниці.

В останню путь Івана Максимовича проводжали з Майдану. Тут з ним прощалися як з героєм. Поховали Наконечного племінники, сотні Майдану допомогли грошима. В очах незнайомих людей стояли сльози. І тільки його рідний син, який живе в Санкт-Петербурзі, на похорон батька не приїхав. Сказав, що боїться бандерівців.

ВШАНУВАННЯ

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.