Ігор ТКАЧУК


В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті


Ігор Ткачук
ТКАЧУК ІГОР МИХАЙЛОВИЧ
1 вересня 1975 – 20 лютого 2014

активіст Революції, будівельник

Ігор Ткачук народився та мешкав у селі Велика Кам’янка. Воїн Небесної сотні отримав освіту слюсаря та служив у армії. Якщо хтось потребував допомоги у селі, завжди допомагав. Дуже любив своїх трьох дітей. Хотів для них кращого життя. Заробляв гроші де тільки міг. Їздив по Україні у пошуках роботи, працював будівельником.

Ігор був пізньою і дуже бажаною дитиною у сім’ї. Один син у батька. На жаль, тато важко захворів і, не доживши кількох днів до весілля улюбленого сина, помер. У героя залишились 82-річна мама.

Свою кохану Ігор любив і шанував. Одружився, повернувшись з армії. Йому було 19, а його половинці – 16. Дружина Марія була за ним, як за кам’яною стіною, відчувала себе захищеною. Чоловік допомагав і в господарці, і у вихованні дітей. Вважав, що сім’я – найважливіше у житті кожної людини. Другом найкращим у нього була дружина. З нею ділився, з нею радився. Старалися не розлучатися, тому і на заробітки їздили разом.

З кожним роком стосунки пари міцніли і ставали тільки теплішими. Навіть у телефонах один одного вони були записані «коханий» і «кохана». Марія щодня згадує багато приємних моментів, які говорили їй про щиру любов чоловіка.

Ігор дуже хотів, аби його діти – син Євген (17 років), донька Іванка (12 років), і маленький синок Денис, якому 10 лютого виповнився тільки один рочок, були щасливими, аби були гідними людьми. Вчив, що треба бути добрими до оточуючих, і тоді до них теж відноситимуться добре. Діти завжди слухали батька, який для них був авторитетом

Ігор був милосердним: як бачив потребуючу людину, то останні гроші б віддав. Ніколи не відмовляв у допомозі іншим, на перше ж прохання кожного би обігрів, нагодував. Матеріальне не було для нього важливим.

Сім’я не жила заможно, проте Ігор завжди купував дітям подарунки. Він старався, аби вони мали все, чого сам у дитинстві потребував.

— Пам’ятаю, як прийшли до тоїво хати жити в літі. Одної стіни не було взагалі. Вдень трохи порозгрібали. А вечором спати лягли майже просто неба. Зранку прокидаємося від того, що люди ходять по дорозі, трактори їздять. І то все видно. Я до чоловіка притулилася і кажу: Ігоре, дивися, ми — бомжі. А він мене обняв сильно-сильно, і давай заспокоювати: “Не переживай, все у нас буде — і хата, і в хаті”, – розповідає дружина Героя.

-Все життя старався робити, щоби я не відчувала нужди. Не часто ходив до церкви, але любив Біблію читати. Казав, що чоловік має жінку любити, як своє тіло. Якщо тілу холодно, то й жінку треба вбрати, якщо голодне, то й жінку нагодувати треба. Не раз казала йому: Ігоре, зима надворі, а ти в кросовках ходиш. Давай чоботи тобі купимо. А він: нащо мені чоботи? Коби діти мали в чому ходити і ти. А мені і кросовків вистачить…

Ігор Ткачук був прекрасним батьком, люблячим чоловіком та відданим патріотом України.

Саме тому і поїхав на Майдан, як сам казав, аби відбулися зміни на краще. Герой не міг змиритись із бандитською владою.

Ігор на Майдані був двічі. «10 лютого його наймолодшому синочку виповнився рік, тож Ігор повернувся з Києва. Але, коли почались 18-го лютого наступи і жертви, він простояв до вечора біля телевізора, навіть не присівши, а ввечері рушив на Київ разом з другом із Коломиї.

«Казав, що совість не дозволяє бути тут, коли у столиці таке відбувається. Потрібно боронити Україну», – пригадують про Героя України.

20-го лютого в 8.00 він подзвонив дружині Марічці та сказав, що після важкої оборонної ночі йде нарешті спати. А в 12.00 їй подзвони невідомий з телефона Ігоря і повідомив, що його вже немає серед живих…куля пройшла через скроню, шансів не було…

У неділю, 23 лютого, відбувся Героя у рідному селі. Мешканці Коломиї, Великої Кам’янки та інших прилеглих сіл прощалися із Героєм України під синьо-жовтими прапорами із вигуками «Герої не вмирають». Охочих провести загиблого в останню путь було більше тисячі.

На похороні час від часу лунають похоронні марші. В руках людей – квіти з чорними стрічками, на очах – сльози. Крізь музику було чути плач жінок. Невимовно важко було дивитися на чоловіків, товаришів із Майдану, які ледь стримувалися, аби не заплакати. Їх було чимало, всі пов’язані жовтими шарфами. Багато з них особисто не знали Ігоря, але всі вважали своїм обов’язком провести Героя України в останню путь…

— Тато…Він не був жорстокий. Якби був живий і мав шанс помститися Януковичу, нічого йому не зробив би. Просто підійшов, глянув в очі і сказав: “От, і нащо то все було?” Але якби на тому Майдані постраждав хтось із нас, порвав би його на шматочки… — каже старший син Євген.
_______________

Родині допомагає пережити втрату вся Україна. Для тих, хто безпосередньо хоче підтримати осиротілу сім’ю – є координаційна група в фейсбук «Допомога родині Ткачуків»

Для фінансової допомоги:

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ:
Банківські реквізити дружини загиблого Ткачук Марії Іванівни:
Назва банку: Івано-Франківська філія КБ «ПриватБанк»
МФО: 305299
Код ЗКПО: 14360570
Рахунок: 29244825509100
Призначення платежу: для зарахування на рахунок
5168757229763935
Ідент.код 2864621827

Картка ПриватБанк
Ткачук Марія Іванівна
5168 7572 2976 3935