Ігор ДМИТРІВ

В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті

ДМИТРІВ ІГОР ФЕДОРОВИЧ
9 жовтня 1983 – 20 лютого 2014
юрист, учасник Революції Гідності, Герой Небесної сотні, Герой України.

Народився та жив у Калуші на північному заході Івано-Франківської області, центрі Калуського району. Закінчив ЗОШ №10, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, а 2013 року — Національний університет «Одеська юридична академія».

Змалку Ігор доглядав за хворим татом, оскільки мати була закордоном на заробітках. Це й загартувало його: характер мав твердий і впертий, досягав поставленої мети попри перешкоди. Коли навчався активно підробляв: таксував, їздив на заробітки.

Попри серйозність і наполегливість, друзі знали Ігоря як веселу, компанійську людину. Він умів завойовувати довіру. Двері його оселі були відчиненими для близьких. Він часто запрошував їх у гості на свята, бо не любив самотності.

Ігор любив гори. Там він із друзями міг бути тижнями. Також дуже любив землю.

«Він любив квіти. На підвіконні у нього була купа вазонів, розсаджені по різних горщиках. Йому навіть вдалось виростити апельсинове дерево», — захоплюється двоюрідна сестра Галина Артиш. Полюбляв збирати гриби, ягоди, рибалити.

Аби бути ближче до землі, Ігор, який більшу частину життя прожив у Калуші, вирішив переїхати до села Копанки. Сусіди підкреслюють його роботящість. Молодий хлопець встигав сам доглядати за городом, садом, вирощувати курей і кролів.

Понад вісім років юнак власноручно зводив будинок для себе, а по сусідству — і для матері. Батько, на жаль, нещодавно помер.

«Його мрія — оселити у будинку свою майбутню сім’ю і матір, яка роками була на заробітках в Італії, аби допомогти нам, синам, і хворому батькові», — розповідає рідний брат.

За фахом Герой працювати не міг, а їздив на заробітки. Бо бачив несправедливість у судах, неправду у системі. Ігор мав загострене відчуття справедливості та прагнув змінити країну на краще.

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

Вперше приїхав на Майдан на початку лютого. Побув там чотири дні, виконував усі обов’язки, патрулював місто. Захищав барикади від беркутівців. Коли приїхав назад, то повторював, що зі стояння нічого не буде: треба радикальної дії. Проте захоплювався Майданом, тим “як у Києві згуртувалася вся Україна. І немає поділу на Захід та Схід, є великий єдиний народ”.

Вдруге поїхав разом з друзями 18 лютого ввечері автобусом з Івано-Франківська, не попередивши нікого з рідних та близьких. Запізнювався на автобус, який вирушав до Києва, тому виїжджав з дому на таксі.

“Ми виїхали на Майдан у вівторок увечері, 18 лютого, — розповідає друг Володимир Шульган. — Їхали з Івано-Франківська, нас було восьмеро калушан. Ігор до мене зателефонував сам, він У Ігоря настрої були дуже радикальні. Минулого разу, як приїхали, він зразу «поперся» на бочку — кидати камінням у «Беркут». Я — подавав. Весь час був на передовій. 20 лютого він один із перших кинувся у бій, ми були на передніх барикадах. Коли почалася сутичка з «Беркутом», ми були разом. Але потім — розійшлися: він побіг на вул. Інститутську, а я — до Жовтневого палацу. Зв’язок із Ігорем — втратив”.

Як вляглося, друзі почали шукати Ігоря Дмитріва, проте, знайти — не могли. Пошуки затягнулися до вечора. Зрештою, вирішили перевірити ще у КМДА. І саме там — у підвалі КМДА, поряд із ще кількома вбитими, знайшли тіло калушанина. В Ігоря Дмитріва кулею була пробита легеня.

Ігор Дмитрів із засобів захисту мав щит, шолом і окуляри. Бронежилета у нього не було. Але навіть якби й був, то навряд чи допоміг би – чотири вогнепальних поранень, які пошкодили легеню, нирку та аорту. Шансів на життя снайпер хлопцеві не залишив…

20 лютого близько 17:00 надійшла офіційна інформація з Київської міської клінічної лікарні № 17 про те, що Ігор помер.

22 лютого 2014 року в Калуші в ПК «Мінерал» до ранку 23 лютого проходила громадянська панахида за загиблим на Майдані Ігорем Дмитрівим. Вдень тіло Ігоря перевезли для прощання з Калуша до рідного дому в с. Копанки. Потім Героя відспівували у церкві святого Архистратига Михаїла Калуського деканату УГКЦ.

Служба Божа була анонсована на 11.30. Але задовго до цього часу біля церкви почали збиратися люди. Провести загиблого на Майдані Ігоря Дмитріва зібралося кілька тисяч калушан. Процесія трохи затрималася, можливо, тому, що труну несли на руках. Процесію супроводжували багато автомобілів. До пішої ходи долучилася велика кількість людей.

Калушани зустріли процесію вигуками «Герой!» та «Герої не вмирають». Труну із загиблим на Майдані Ігорем Дмитрівим понесли на руках спочатку до пам’ятника розстріляним учням торгівельної школи на площі Героїв, а потім — на Пагорб Слави та нове кладовище на Височанці.

ВШАНУВАННЯ

* 25 лютого 2014 року Ігору Дмитріву було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Калуш» (посмертно).

* 28 лютого 2014 року, на 9 день від загибелі, в церкві святого Архистратига Михаїла Калуського деканату УГКЦ відбулось вшанування пам’яті Ігоря Дмитріва.

* 17 квітня 2014 року у Калуші на будинку, де народився та виріс Ігор Дмитрів, відкрили меморіальну дошку.

* 25 жовтня 2014 року відбувся шаховий турнір пам’яті Героя Небесної сотні Ігоря Дмитріва у м. Калуш.

* 21 листопада 2014 присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

* Сторінка в соцмережі

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ

Банківські реквізити на ім’я рідного брата загиблого Дмитріва Миколи Федоровича:
Назва банку: Івано-Франківська філія КБ «ПриватБанк»
МФО: 305299
Код ЗКПО: 14360570
рахунок: 29244825509100
Призначення платежу: для зарахування на рахунок 2620 9602 826 743