Едуард ГРИНЕВИЧ


В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті



ЕДУАРД МИХАЙЛОВИЧ ГРИНЕВИЧ
31 травня 1985 – 20 лютого 2014

підприємець, боєць «Волинської сотні, Герой Небесної сотні, Герой України ;

ЖИТТЄПИС

Народився у селі Деревок Любешівського району Волинської області. Едуард зростав і виховувався у сім’ї без батька. Після розлучення батьків піклувався про матір і сестру. Це загартувало його характер. Можливо, саме тому звик у житті досягати всього сам, бути наполегливим і цілеспрямованим.

Після школи Едуард вчився у Любешівському технічному коледжі. Якось, зі слів мами, копав картоплю у селі, носив мішки, носив, а тоді кинув їх і каже: «Все! Останній день я тут!». Після чого поїхав у Ковель шукати роботу. Певний час Едуард працював в «Укртелекомі» міста Луцька. Далі захопився мобільними телефонами, працював у мобільних салонах. Сам вступив до Рівненського гуманітарного університету, сам і за науку платив. Далі якось надумав організувати власну справу – магазинчик у Любешові. Пізніше Едуард одружився, але подружнє життя не склалось.

Герой мав талант до техніки. Найкраще в районі ремонтував мобільні телефони. Тут казали: якщо вже Едік не відремонтує, то телефон можна викидати.

Едуард, за словами матері, не раз страждав через свою доброту і довірливість.

«Завжди старався добро людям робити, але багато хто з того користався. Відкрила його зошит клієнтів, глянула, а у нього стільки боржників. Ніколи не взяв би зайву копійку від бідної людини, — згадує мати. — Одного разу я з ним сиділа в магазині. Заходить хлопчик. Я питаю Едіка: «Скільки з нього брати?». А він каже: «Нічого не бери, бо в нього немає ні мами, ні тата, він з інтернату». Проте незабаром довелось магазин закрити.

Едуард Гриневич не був запеклим націоналістом. Носив у собі українську ідею тихо. Поділяв позиції «Свободи» (8 років був членом цієї партії). Хтозна, може, озвалася у ньому кров предків, бо в родині вже були ті, хто віддав життя за Україну: двоюрідну сестру бабусі Едуарда Гриневича – Степаниду Неципорик – спалили живцем червоні партизани, спершу обмотавши вишитими рушниками за те, що носила українську ідею в серці.

Близькі та знайомі Едуарда завжди дивувалися й захоплювалися його добротою і тактовністю, які поєднувалися з внутрішньою стійкістю та ідейністю. Він звик діяти, а не говорити. Тому і їздив на Майдан у 2004…І тому поїхав до столиці знов у 2013: захищати краще майбутнє свого народу.

МАЙДАН

«Я буду іти до кінця і боротися. Я не можу змиритися з тим, що твориться в нашій країні. Якщо нічого не зміниться, мені життя тут немає. Я не можу таке терпіти».

Едуард на Майдан їздив тричі. Вважав це справою честі та гідності. На Майдані вступив у Волинську січ. Став козаком Нестором. Про Майдан Герой писав:

«У пошуках кращого майбутнього ми зобов’язані підтримати революцію!!! Дорослі, не будьте байдужими, якщо не ви, тоді хто — ваші діти будуть захищати свободу… Я впевнений, що найголовнішою метою революції є не дозволити Януковичу і його «общаку» залишитись при владі!»

«Він часто стояв в наших наметах. Був дуже скромною, спокійною та врівноваженою людиною, — каже свободівець Анатолій Пушкін. — Тому я раніше б не подумав, що він одним з перший побіжить на Інститутську».

Не вірила, що він опиниться на Інститутській і рідна сестра. «Перший раз як поїхав, нікому не сказав. Другий раз я вже знала, але він просив мамі не казати. Я дуже хвилювалася, цілий вечір через кожну годину дзвонила. Він заспокоював, що з ним все нормально, що він не стоїть на барикадах, а одяг видає», — згадує старша сестра Тетяна.

Едуард себе видав, коли повернувся з Києва застудженим. Як з’ясувалося, його на Грушевського облив водомет. Коли він 16 лютого втретє зібрався їхати на Майдан, родина благала його залишитися. Та він не послухався. Родина Смалів, які були в той час на Волині, привезли його до Києва.

«Там не все так, як вам здається з телевізора. Там не просто люди стоять. Усе дуже організовано, є команда однодумців, і кожен, як мурашка, знає, що йому треба робити. У мене на Майдані з’явилося так багато друзів» – сказав він перед від’їздом рідним.

В день протистоянь 18 лютого куля влучила в бронежилет Героя.Але з передової Едуард не пішов.

Наступного дня Герой відправив своїй троюрідній сестрі Наталці лист-щоденник, попросив відредагувати. Сказав,щоб вона його ПОКИ ЩО не показувала.

“Я відразу не зрозуміла, що означає це “поки що”, запитала про це у нього, але він заспокоїв, що все буде добре, щоб я не переживала, але зберегла цей документ.”

В щоденнику Герой в деталях описує найважчі дні протестів.

«Не можу зрозуміти, чому на мене дивились люди, коли я стояв на передовій на Інституцькій та Майдані, і не підходили допомогти. Чому вони такі боягузи та несвідомі!?» — писав він.

Цього ж дня Едуард написав на своїй сторінці в соцмережі:

«Тільки що стало відомо, що пішов із життя мій побратим Сашко! Ти був молодець, коли декілька разів допомагав тримати щитову оборону на передовій лінії, коли ішли від Інститутської, оберігаючи нас. Ти яро вірив, що врятуєш країну. Ми разом рвалися уперед, навіть тоді, коли всі тікали, ми прикривали людей! Шкода лише, що наші люди надто боязкі, неорганізовані, та не думають тактично!!! В Україні стало на одного козака менше!!!!!! Друже, ми були з одного краю, але малознайомі, але ти мій побратим! Спочивай з покоєм. Країна тебе не забуде! Слава героєві України, Сашкові».

19 лютого Едуард потрапив під воду з брансбойта. Увечері висушив одяг, взуття, а наступного дня – знову на передову…

ЗАГИБЕЛЬ

Повернувшися до оборони 20 лютого, після останніх бойових дій, Едуард був контужений і погано чув на одне вухо, також в цілях безпеки зняв окуляри(маючи проблеми із зором) і віддав їх одній дівчині, тому на барикадах він дуже погано все бачив, та погано чув… але залишився на передовій.

Життя Героя зупинилося від пострілу у скроню о 10: 25, на восьмій барикаді, що навпроти станції метро «Хрещатик», по вулиці Інститутській. Він до останнього стояв на барикадах, обороняючи кордони Гідності та Незалежності нашої країни.

Останній вираз, який Едік поширив у себе на сторінці:
«Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов’ю, Україна».

ПРОЩАННЯ

Поховали Героя у рідному селі 22 лютого. Чин похорону очолив благочинний Любешівської районної округи протоієрей Анатолій Шкара. Попрощатись із молодим Героєм прийшли сотні односельчан та мешканців навколишніх сіл.

ПАМ’ЯТЬ

* Група пам”яті в соціальній мережі;

* Сільська рада села Деревок Любешівського району Волинської області вирішила назвати центральну площу населеного пункту на честь Героя Небесної сотні Едуарда Гриневича.

* 25 березня 2014 року Любешівська райрада герою Небесної сотні Едуарду Гриневичу присвоїла звання “Почесний громадянин Любешівського району”

* 1 вересня 2014 року у селі Деревок Волинської області відкрито пам’ятну дошку на фасаді школи, в якій навчався герой Небесної сотні Едуард Гриневич.

* 5 листопада 2014 відкрито меморіальну дошку у Любешівському технічному коледжі Луцького національного технічного університету, де навчався Едуард Гриневич.

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності

Сторінка Героя в соцмережі;

РЕКВІЗИТИ:
Допомогти родині Героя
Картка Приватбанк № 5168 7572 6031 2469
Мати – Гриневич Світлана Іванівна