Дмитро МАКСИМОВ

Максимов Дмитро Вячеславович
17 листопада 1994 — 19 лютого 2014 — студент, спортсмен-дефлімпієць, герой НЕБЕСНОЇ СОТНІ, Герой України.

Народився 17 листопада 1994 року у Києві в родині Вячеслава та Лідії Максимових. Є молодша сестричка Ульяна.

Коли Дмитру виповнилося чотири роки, у нього виявили проблеми зі слухом. Лікарі сказали, що це вроджене. Поставили слуховий апарат, оформили інвалідність. До 15 років Дмитро займався дзюдо зі звичайними дітьми, брав участь в змаганнях і майже завжди перемагав. Потім його перевели в паралімпійську збірну України.

Незважаючи на проблеми зі слухом, Діма писав музику і вірші. Сам виконував свої пісні, почав записувати перший альбом.

Навчався у школі № 118 міста Києва. Потім вступив до Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету ДПС України.

Майстер спорту України, срібний (у командному заліку) призер та бронзовий (в особистому заліку) призер з дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року. Бронзовий призер Чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих, що проходив на острові Маргарита (Венесуела) з 17 по 24 вересня 2012 року. Він був надією національної збірної спортивної команди України.

МАЙДАН

У таємниці від рідних Дмитро, охороняючи барикади і стримуючи атаки силовиків, провів на Майдані багато ночей.

18 лютого, коли в Києві перекрили всі станції метро, ​​мама попросила Діму залишитися ночувати у друга, але той поїхав в центр. Це була одна з найстрашніших ночей євромайдан. Силовики наступали з різних сторін, їм вдалося прорвати кілька барикад. З боку міліції в мітингувальників летіли гранати. Майданівці відповідали камінням, бруківкою і всім, що було під рукою. Потім підпалили два БТРа. Дмитро Максимов був разом з невеликою групою бійців на розі Будинку профспілок, коли спецназівці підпалили будівлю і почали поливати мітингуючих водою з водомета.

У якийсь момент силовики спецпідрозділу «Сокіл» кинули бойову гранату. У повітрі пролунало: «Бойова граната! Лягай!». Всі присіли і прикрилися щитами, а Діма кинувся в сторону, де були поранені. Один, без щита, він прийняв на себе майже всю силу удару гранати. За словами свідка Вадима Сизоненка, Діма ціною свого життя уберіг його і всіх інших навколо — тіло стримало вибухову хвилю і більшість осколків гранати. Хірург, котрий оглядав тіло, також підтвердив вибух саме бойової гранати. Дмитру Максимову відірвало руку і понівечило тіло.

Потім був світанок 19-го лютого. Догорав Будинок профспілкою, на Майдан, незважаючи на закритий метрополітен і перекриті в’їзди в місто, почали приходити люди і, як мурахи, відновлювати зруйновані барикади і відновлювати життя Майдану. Але десятки мітингувальників вже не зустріли цей світанок. Відразу після поранення медики євромайдан винесли Дмитра Максимова в Будинок профспілок і 20 хвилин боролися за його життя, але хлопець помер від втрати крові.

Через пожежу в Будинку профспілок тіло принесли в Михайлівський собор, потім в морг. У хлопця не знайшли документів і кілька днів в списку загиблих він значився як «невідомий хлопець з відірваною рукою». Лише 22 лютого мати змогла знайти свого сина. У морзі її не пустили на впізнання тіла, настільки понівеченим воно було, Дмитра дізнався його тренер.

ВШАНУВАННЯ

* 22 травня 2014 року у Києві у вестибюлі середньої загальноосвітньої школи № 118 (вулиця Тульчинська № 5), де навчався Герой, йому було відкрито меморіальну дошку.

* За рішенням Спортивної федерації глухих України, Національного комітету спорту інвалідів України на честь Героя щороку проводитиметься Відкритий всеукраїнський турнір з дзюдо серед спортсменів з вадами слуху пам’яті Дмитра Максимова. Перший такий турнір пройшов 21 червня 2014 року в спортивному комплексі “Сокіл”.

* Студенти столичного фінансово-економічного коледжу, де навчався Діма за свій рахунок встановили пам’ятник на могилі героя. Також у коледжі відкрили меморіальну дошку на його честь.

НАГОРОДИ

* Орден «За заслуги» III ст. (3 грудня 2013) — за досягнення високих спортивних результатів на XXII літніх Дефлімпійських іграх у м. Софії, виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України.

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

* Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).