Володимир БОЙКІВ


В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті

ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ БОЙКІВ
05 лютого 1955 – 18 лютого 2014

будівельник, учасник Революції Гідності, Герой Небесної Сотні, Герой України

Народився Герой у Львові в родині дивізійника СС “Галичина” Василя Бойківа. Оптиміст, життєлюб, душа компанії та людина з активною життєвою позицією – так про нього розповідають родичі.

Володимир грав на скрипці та гітарі. У школі, а далі і в університеті музикував у симфонічному оркестрі. Коли довелось вибирати фах, вибрав батьків – став будівельником. Вчився у Національному університеті “Львівська політехніка”.

2000 року сім’я Володимира Бойківа переїхала до Києва, проте зі Львовом зв’язок тримала тісний, адже там залишилися родичі, друзі, шкільні товариші. Усе життя чоловік працював на будівництві, а згодом заснував свою будівельну фірму в столиці.

“Батько Володимира вижив у часи війни та сталінських репресій і постійно перебував під наглядом КДБ. Він виховував сина на таких засадах: Україна повинна бути незалежною, самостійною, – розповіла Наталія Бойків, дружина Володимира. Тому він так виховував і своїх трьох синів.

Пам’ятай, що ти українець, – таким напуттям Володимир Бойків щодня проводжав до школи свого молодшого сина. Це були його улюблені слова», – згадує Наталя.

Дружина каже, що в її Володі з’єднувалися львівська інтелігентність і авантюрність. Він був дуже активним, іноді навіть шаленим, з живим почуттям гумору. У 2008¬м у нього стався інсульт. Після цього сім’ї довелося нелегко. «Треба було на пенсію, а Володя звик до високого ритму життя і роботи. Ми разом виходили з депресії, боролися, щоб у нього було бажання жити і виховувати молодшого сина, Захарія».

У житті Володимира було два захоплення – політика і футбол. Що ж до першого, то він знав усіх політиків за прізвищами, розумівся в усіх тих тонкощах. Він був незадоволений владою, але не воював, бо не належав до активістів Самооборони чи радикальних партій.

“Він завжди ходив на віче, слухав, а потім приходив додому і розказував, що й до чого”.

18-го числа Володимир Бойків вирушив на Майдан. “Я просила його того не робити, бо недавно він переніс інсульт, проте він сказав: “Наталко, я тут біля водометів, біля вул. Грушевського, я тут повинен бути”, – пригадує пані Наталія. – І на цьому, а то була пізно ввечері, зв’язок обірвався”.

Того вечора пані Наталя сподівалася знайти чоловіка живим. Зверталася по телебаченню і зі сцени Майдану, розвішувала оголошення. Дружина обдзвонила усі лікарні, залучила до пошуків знайомих. Незадовго до подій на Майдані Володимир переніс інсульт, а тому дружина хвилювалася, щоб те не повторилося. Навіть в оголошеннях про розшук вона зазначала: “Можливий інсульт і, як наслідок, втрата мови і свідомості”. Була вона і в Шевченківському райвідділку. Там її протримали три години, але так і не прийняли заяву.

«Тільки потім, коли влада змінилася, 22 лютого, мені надали адвоката і слідчого. Я вирушила в морг. Дивилася на непізнані тіла. Коридор, де з обох сторін загиблі … Молоді, понівечені … Володі там не знайшла», – згадує вона.

Через чиюсь помилку тіло Володимира в одному з моргів їй не показали, тож пошуки продовжувалися довгих 5 днів, допоки активісти інтернет-спільноти “Євромайдан SOS” не виклали у мережі фото неопізнаних тіл. Знайомі зателефонували Наталі і повідомили гірку звістку.

Уже згодом родині повідомили, що Володимир Бойків отримав три вогнепальні поранення – кулі поцілили у печінку, хребет та голову.

У Володимира Бойківа залишилося троє синів – дорослі Андрій і Олександр та 12-річний Захар, у Львові – батьки.

Поховали Героя на Личаківському кладовищі у Львові 26 лютого 2014 року.

ВШАНУВАННЯ

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Допомогти родині Героя Небесної Сотні
Картка ПриватБанку № 5168 7572 5832 2090
Отримувач Наталія Бойків (дружина)