Іван БЛЬОК


В новинах
На фото
На відео
Присвята
В пам’яті

ІВАН ІВАНОВИЧ БЛЬОК (ТУР)
21 липня 1973 — 20 лютого 2014
підприємець, учасник Революції Гідності, герой Небесної Сотні, Герой України

Іван Бльок народився в простій робочій сім’ї : батько Іван Федорович працював в цеху на заводі ЛОРТА монтажником апаратури, мати Пелагея Миколаївна – комірником заводу «Електрон».

«Я добре знала батьків Івашки, – каже сусідка родини. Мені здається, в такій сім’ї інакші діти й не могли вирости. Бльоки – сильні духом люди, присутній у них як національний стержень, так і вражаюче душевне благородство».

До 1976 року родина Бльоків мешкала в селі Дроздовичі. В 1976 родина переїжджає в м. Городок Львовської області. В селі залишається лише дідусь.

«Ми зростали в надзвичайно люблячій родині – згадує сестра Івана Світлана, – батьки душі не чаяли як в нас, так і одне в одному».

У 1979 році Іван пішов вчитися в Городоцьку ЗОШ №3.

В 17 років Іван та його друзі створюють фан-клуб для шанувальників важкої музики.

«Городок завжди славився неформальною бунтарською молоддю» – розповідає Іванів товариш Микола Брик. Так, на металістах переважно висить тавро – наркомани, пияки, хулігани, але в нас було інакше… ми мали свої каталоги, займались музикою, надбагато про неї знали, возили з Польщі касети, журнали – на той час це складало величезну цінність, так як дістати подібне добро було практично неможливо. Наш фан-клуб, до речі, існує і досі, традиційно, раз на рік (а саме 13 січня), ми усі зустрічаємось, поринаємо в спогади та насолоджуємось улюбленою музикою.»

В 1990 році Іван закінчує школу. В свій час хлопчина серйозно займається ліпкою, навіть мріє стати зубним техніком. На жаль, вступити до медучилища йому не вдається.

В 1992 році Іван одружується, а через рік в молодій сім’ї народжується донька Яринка. Та пізніше сімейне життя перестає складатись як належне, і подружня пара розпадається. Чоловік важко переживав розрив з донькою, яку колишня дружина забрала з собою.

Протягом 1993-96 рр. Іван навчається в Львівському техніко-економічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка».

Згодом чоловік знайомиться із дівчиною на ім’я Наталка.

«Одного вечора брат прибігає до мене, на радощах бере на руки та щасливо горланить: «Свєто, я закохався! Свєто, то така дівчина! Я обов’язково тобі маю її показати!».

Іван зустрічається дівчиною близько тижня, а опісля рушає на заробітки в Німеччину. Там він стає працівником кінного заводу. Хороше ставлення шефа і задовільна заробітна плата змушують закрити очі на те, що робота виявляється досить клопіткою та брудною. Єдиним засобом комунікації протягом восьми місяців для закоханих стає телефон.

Пізніше чоловік повертається на Батьківщину. Не зважаючи на страх перед черговим розчаруванням у подружньому житті, родина Бльоків, яка вже встигла полюбити Наталку, наполягає на їхньому весіллі, і у 1998 році ці двоє створюють новий осередок суспільства. На перший Іванів заробіток молодята купують «павільйон» і починають займатись торговою діяльністю – продаж одягу на промисловому ринку.

1 жовтня 2000 року у них народжується дочка Ліля. Іван часто їздить до Польщі, в той час як жінка продовжує працювати на ринку.

2004 року спалахує Помаранчева революція, Іван перебуває в числі перших, хто стоїть на Майдані. Їде він у Київ, не знаючи, що у нього скоро буде син. На Майдані перебуває до останнього. А 2005 року родина Бльоків поповнюється – народжується син Павлусь.

Іван бажає придбати землю, та побудувати власний будинок. Одного дня, завдяки цікавому збігу обставин, родині підвертається можливість купити земельну ділянку. За цю можливістю Бльоки безсумнівно хапаються, і Іван одразу ж приступає до початку будівництва. Пізніше він продає свого «audi» та купує бус, який трансформує у пасажирський, і з 2005 року починає займатись перевезенням людей.

Іван був майстром на усі руки. Хату, в якій зараз проживає родина Бльоків, він практично побудував сам. Спочатку зробив пластиліновий макет, а згодом втілив мрію в реальність.
Спочатку сім’ї приходилось нелегко. Через відсутність стабільної роботи, чоловік постійно їздив до Польщі, возив вікна та двері. З 2006 по 2011 р співпрацював із фірмою «Чайка» у Вроцлаві. Проте завдяки любові і підтримці один одного вони вистояли перед труднощами. Діти розуміли Івана бездоганно.

«Особисто я завжди пишалась родиною Бльоків, – каже Іванова кума, – вони були безподобні, їхньому взаєморозумінню можна було позаздрити. Наталя за Івашку – у вогонь і у воду, він завжди для неї залишався на першому місці».

«Хочу і я додати кілька слів про родину Бльоків, – розповідає Микола Брик. Вони з тих, хто живе відчуттями, а не розумом, люблять людей, обожнюють життя. Я вважаю, що на таких, як вони, тримається світ. Ось навіть приклад з дитинства, який закарбувався в пам’яті: мати з батьком, йдучи біля вокзалу, побачили незнайому родину, ті сказали, що не встигли на останню електричку. І що ви думаєте? Бльоки, звісно ж, запросили їх до себе на нічліг. Був також випадок, коли Іван у Німеччині пригрів казаха. Зараз вони близькі друзі…»

Іван допомагав усім, хто б його не просив. Кожну примху свого оточення виконував з приємністю, його безвідмовність вражала знайомих та рідних. Можливо тому і не міг стояти осторонь, коли розпочались події на Майдані. Він хотів допомогти захистити Україну від несправедливості та режиму диктатора.

МАЙДАН

Вперше Іван Бльок прибув на Майдан Незалежності після силового розгону мітингувальників 30 листопада 2013. Потім приїздив на підтримку ще декілька разів: після Штурму Євромайдану силовиками 11 грудня 2013 та «Кривавої Водохрещі» 19 січня 2014.

Іванова сестра Світлана пояснює, що Іван не міг не брати участи в революції: “Брат дуже гостро сприймав несправедливість, той безлад, коли кожен думає лише про власну кишеню. Його дратувало навіть те, що люди забули про таку цінність, як доброта, безкорисна доброта – люди відучилися робити добро.

Іван співчував навіть ідеологічним ворогам. Якось на Майдані спіймали провокатора. Поки люди думали, як його покарати, Іван втрутився в ситуацію. “Івашка розіпхав усіх людей, підійшов до цього молодого чоловіка, витягнув фотоапарат, наставив і каже: “Говори “Слава Україні!”. Той по-російське каже: “Слава Украіне!”. І Івашко на це: “Все! Відпускайте! Він уже не провокатор”. Потім пояснив, що шкода було хлопця, бо він зовсім юним був”, – згадує сусід Івана Бльока Володимир Жалих.

«Стосовно його рішення їхати на Майдан, то спочатку я й не тямила зовсім що по чому. Пригадую, він мені казав: «Я їду для масовки. Справа в кількості. Мушу там бути, без мене не впораються». Я побачила, що й серед його оточення рушає безліч людей, тому відпустила чоловіка майже без вагань. – розповідає дружина Героя.

При першому розгоні Майдану він обороняв Інститутську. Дурив нас, коли ми до нього телефонували, казав, що знаходиться у безпеці, хоч насправді перебував весь час виключно в епіцентрі кривавих подій. Третій раз поїхав разом із хлопцями з фан-клубу. Поїздка видалась короткотривалою, Іван був незадоволений нею. За його словами, вражала пасивність і бездіяльність опозиції. Я заріклась, що трьох разів з нього досить і нікуди ми його більше не відпустимо.

Проте, коли події почали набувати плачевного характеру, Іван шалено нервував. Бігав по хаті, не відходив від телевізора, обходив по колу стіл десятки разів, одним словом, не знаходив собі місця. Вирішив для себе, що повинен їхати. І тут я, власне, зрозуміла, що його ніякими силами не втримаєш. Було лячно, але не відпустити його ми не могли. Іван, плачучи, дякував, що ми підтримали його в цьому і не стали на заваді»

Зі слів побратима: «З Городка до львівського пункту відправлення на Київ ми добиралися одним таксі, трималися разом, пильнували одне одного. В Києві нас висадили за дванадцять кілометрів до Майдану, автомайданівці почали групувати людей. Ми рушили на Майдан. Підійшовши до однієї з барикад зі сторони Хрещатика, побачили, що метушня там була у самому розпалі. Чулись крики дівчат, які горланили про наступ «Беркуту». Городоцькі зібрались вкупку, шикувались. Через кілька хвилин ми зрозуміли, що Івана поміж нас немає. Коли я зателефонував йому перший раз, той сказав, що знаходиться під сценою. Коли ми дзвонили до Івана трохи згодом, було чути лиш його вигуки «Вперед! Вперед! Вперед!», вочевидь, трубку взяв випадково. Пізніше почали набирали знову, на дзвінки ніхто не відповідав. Через кільканадцять хвилин до нас долетіла шокуюча звістка – товариш загинув».

…20 лютого Іван Бльок загинув від снайпера на вулиці Інститутській. Його не змогла врятувати металева захисна амуніція, яку йому зробив брат. Куля влучила Герою прямо в серце.

Донька Ліля розповідає: «…Коли ми вже проводжали тата вже до таксі, він, міцно мене обіймаючи, мовив: «Бувай, дитинко, я повернусь героєм!». На жаль, слова стали пророчими. Іван Бльок, захищаючи майбутнє своїх дітей, справедливість і рідну землю, став Героєм України.

ПРОЩАННЯ

Коли 22 лютого о 3¬ ночі тіло героя привезли додому, незважаючи на пізній час та дощ, люди з лампадками стояли вздовж усієї дороги, створивши живий ланцюг до його будинку.

23 лютого Героя поховали. Прощались з Іваном в церкві Господньої Покрови. Такого величного похорону місто Городок ще не бачило: понад 10 тисяч людей прийшли, щоб провести Івана Бльока в останню подорож…

ВШАНУВАННЯ

* 1 вересня 2014 року відкрито меморіальну дошку У ГОродоцькій ЗОШ №3.

* 21 листопада в приміщенні Львівського техніко-економічного коледжу Національного університету «Львівська політехніка» було відкрито пам’ятну дошку Герою Небесної Сотні Івану Бльоку.

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ РОДИНІ

МФО 325570,
рахунок 2620744366
ІПН 2803708089
Райффайзен Банк Аваль
Отримувач: Бльок Наталія Степанівна (дружина)

______

Дякуємо за допомогу в доповненні біографії Марті Клок