Георгій АРУТЮНЯН

В новинах
На фото
Відео
Присвята
В пам’яті

Георгій АРУТЮНЯН
ГЕОРГІЙ ВАГАРШАКОВИЧ АРУТЮНЯН
(вірм. Գեորգի Վաղարշակի Հարությունյան)

4 липня 1960 — 20 лютого 2014
активіст Євромайдану та ВО «Свобода». Один із героїв Небесної сотні. За національністю — вірменин.

«Патріот і сміливець, вірменин за національністю з грузинським паспортом і українським серцем»



Георгій Арутюнян народився у Батумі, у Грузії.
Від першого (громадянського) шлюбу є двоє повнолітніх доньок: Арутюнян Регіна Георгіївна та Арутюнян Калапсі Георгіївна. У 1981 році переїхав на постійне проживання до міста Рівне. Більше двадцяти років працював на підприємстві “Рівнеоблводоканал”. Після звільнення мав тимчасовi підробітки.

У 2009 році одружився вдруге (офіційно). Через рік він з дружиною-рівнянкою поїхав до Грузії, і там в церкви їх повінчали. У вересні 2010 року народилася їхня дочка Ашхен Арутюнян. У 2012 році його дружина несподівано померла в Рівному на 42-ому році життя.

У жінки була доросла донька Анна. Вона взяла маленьку сестричку до себе й переїхала в дім чоловіка, тому що морально важко було жити вдома. А Георгій людина сильної волі, лишився. Він часто приходив й допомагав прийомній і рідній дочці.

Георгій надзвичайно палка й щира людина. Він був упевнений, що за краще життя треба боротися справами, а не лише словами, тому активно включився в роботу Рівненської обласної організації ВО Свобода. Протягом кількох років працював у наметі Свободи у Рівному, проводив агітаційну роботу, був учасником всіх загальноукраїнських патріотичних акцій та заходів. Дієва натура не дозволила йому залишитися поза подіями на Майдані. Тому він і їздив до Києва, аби підтримати народне повстання. Це була вже третя його революція – до цього активно брав участь у Помаранчевій революції та революції Троянд в Грузії.

МАЙДАН

«Як це так, молоді будуть гинути, відстоюючи свою свободу та право на гідне майбутнє, а я вдома буду сидіти. Я життя вже прожив, а вони ще навіть пороху не нюхали…» \

Георгій поїхав на Майдан з перших днів протистояння.

«Кожен, хто приходив в сотню, отримував прізвисько», — згадує сотник Олександр Чорний. Над тим, як зватимуть Георгія, довго голову не ламали. «Кавказ» прилипло до нього з перших хвилин. «Такий же незламний і героїчний. Так і пішло-поїхало: для рідні — Георгій, для побратимів — Кавказ».

Я добре знав Жору, він стояв у мене на барикадах, — каже Андрій Рожков, побратим Героя. — Георгій був життєрадісною та відповідальною людиною, оптимістом. Він не ховався за чужими спинами. Під час сутичок його побили “тітушки” – зламали руку. Я відправив його на лікування, але вiн повернувся. Питаю: “Жоро, тобі не йметься?” А він: “Не йметься. Йду я, Андрiю, на барикади!”

Коли останнього разу 17 лютого, Георгій їхав до Києва, рідним не сказав. Не хотів, щоб вони хвилювалися.

20 лютого 2014 року близько 9 години ранку, Георгій допомагав пораненим активістам, зносив тіла загиблих.

Остання яскрава згадка його побратимів і поплічників – як він підкидав шини у вогонь, щоб снайпери не бачили куди влучати по людях.

«Ранком ми разом із Кавказом сходами з боку Хрещатика пробиралися до стели на Майдані, беркутівці закидували нас світло-шумовими гранатами, а підійшовши ближче, Жора сказав, що стріляють снайпери і нам варто повертатися назад. Я поклав шини і почав відходити, а повернувшись за мить, побачив, що Кавказ взяв шини і побіг вперед до барикади, в цей момент він безмовно впав від кулі снайпера з Інститутської», – згадує свободівець з м. Дубно Юрій Коханець.

Куля ввійшла в лівий бік шиї та вийшла з правого плеча. Це сталось 20 лютого 2014 року. Тіло загиблого було перенесено до Михайлівського Золотоверхого собору , згодом його разом з іншими загиблими рівнянами привезли у Рівне. Хоча це було опівночі, сотні людей та машин зустрічали тіла героїв зі свічками і створили живий коридор. Прощання в драмтеатрі було найбільш масовим та сумним, яке бачили в місті. Похований 23 лютого на «Новому» кладовищі в Рівному поряд з іще двома Героями «Небесної Сотні».

Георгiй iшов до пораненого хлопця. Не дiйшов. Упав сам поранений. Сталося це біля Монумента Незалежності на Майдані, коли лінія бойових дій була вже за станцією метро Хрещатик. Активіст, який був поруч, на руках доніс пораненого до медиків у Михайлівський Золотоверхий собор. Утім врятувати життя Георгiю не вдалося — він помер від крововтрати. Георгію Арутюняну куля снайпера поцiлила у шию…

Про його смерть близькі дізналися з стрічки новин на одному з телеканалів. Одразу ж кинулися переглядати фото в Інтернеті. Знайшли. Впізнали. Знайомі руки з-під ковдри біля Михайлівського Золотоверхого собору…

ПРОЩАННЯ

В ніч на 23 лютого Георгія переправили до Рівного. Колона з автомобілів, яка везла тіло Героя Небесної Сотні, розтяглася більш, ніж на п’ять кілометрів. Люди виходили з домівок з запаленими свічками посеред ночі, щоб провести похоронний кортеж.

На в’їзді до міста тіло Арутюняна зустріли понад 400 автомобілів рівненчан, які ескортом провели героя до центральної площі міста. Похований 23 лютого 2014 року на кладовищі «Нове» в м. Рівне. Прощальна панахида проходила в Рівненському облмуздрамтеатрі, де також, того ж дня, прощалися з ще двома загиблими з «Небесної сотні» — Валерієм Опанасюком та Олександром Храпаченком

«Наш Георгій завжди був відважним. Він пожертвував собою заради того, щоб ми та наші діти змогли жити краще. Казав, що не може спокійно бути вдома, коли молоді хлопці гинуть у Києві. Він був скромним і нікому нічого не розказував. Навіть коли на Майдані уже починалися бойові дії, Георгій завжди казав, що у них все спокійно. Ми пишаємося ним», – розповідають родичі загиблого.

НАГОРОДИ

* 3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Георгію Арутюняну присвоєно звання “Почесний громадян міста Рівне” (посмертно) та нагороджено відзнакою “За заслуги перед містом” І ступеня (посмертно);

*21 листопада 2014 – Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», посмертно — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності;

* 5 липня 2015 року – Медаль «За жертовність і любов до України», посмертно;

* 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).