Анатолій КОРНЄЄВ

АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ КОРНЄЄВ

(23 січня 1961 — 20 лютого 2014) — учасник Революції гідності, Рудський сільський голова (Хмельницька область), Герой України, Герой НЕБЕСНОЇ СОТНІ.

ЖИТТЄПИС

Народився Анатолій Петрович 23 січня 1961 року в селі Цвіклівці Кам’янець-Подільського району в сім’ї колгоспників. 1968 р. семирічний Толя пішов до першого класу місцевої восьмирічної школи. Через два роки батьки переїхали в Руду того ж Кам’янець-Подільського району. Тут хлопчик продовжив навчання в Рудській восьмирічній школі. Нові шкільні товариші радо прийняли у свій колектив нового учня – веселого, цікавого, з добрим серцем.
Закінчивши 1976 року восьмирічку, Анатолій продовжив навчання в середній школі в сусідньому Жванці. Швидко пролетіли два роки – і випускник Анатолій Корнєєв зробив усвідомлений вибір: його професією буде захист Батьківщини

1978 р. 17-річний Анатолій Корнєєв став курсантом Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища імені Маршала Харченка. Вступник мав чудову фізичну підготовку, адже дуже сильно любив спорт: допізна міг грати з хлопцями у футбол на сільському стадіоні, а взимку на замерзлому ставку залюбки ганяв шайбу. Крім того, Анатолій зумів не потрапити на гачок шкідливих звичок.

24 серпня 1981 р. Анатолій Петрович в Усті на весіллі в родичів познайомився з Людмилою – студенткою Кам’янець-Подільського медичного училища, милою дівчиною, яка стала його долею на все життя. 29 травня 1982 р. Анатолій і Людмила одружилися.

Того ж 1982 р. Анатолій Корнєєв закінчив військове училище, став лейтенантом і розпочав службу в Лейпцигу – в Групі радянських військ у Німеччині. Тим часом Людмилі ще належало закінчити училище, тож поки що тільки теплі й щирі листи зігрівали молодят.
Нарешті, складено останній іспит – і починається спільне сімейне життя Корнєєвих у Німеччині. Їх, звісно, не могла не вразити висока якість забезпечення людських потреб і культура, яку вони побачили в державі, що 1945 р. програла війну Радянському Союзові (і це соціалістична Східна Німеччина, а що вже казати про капіталістичну Західну). Анатолій і Людмила відвідують театри, виставки, ярмарки, не обминули вони й концертної зали органної музики в Лейпцигу.

16 жовтня 1985 р. в сім’ї Корнєєвих народився син, якого назвали Віталієм. Він з’явився на світ  в німецькій клініці.

Хоча радянським громадянам категорично забороняли найматися в Німеччині на сезонні роботи, проте чимало охочих з радістю йшли на підробітки. Якось Людмила вмовила чоловіка поїхати на вихідні збирати полуницю. Звісно, в Анатолія виникло природне запитання: а чому на родючих українських землях ми не здатні вирощувати такі ж гарні та смачні ягоди?
Восени 1987 р. Корнєєви покидають Німеччину, адже Анатолія переводять служити в Радянський Союз – на Далекий Схід. Контраст разючий: бездоріжжя, бараки, черги на житло. Проте побутові негаразди не затьмарюють нової величезної радості – народження 2 жовтня донечки, яку назвали Дашею.
Хоча Корнєєвих уже четверо, але обіцяної Міністерством оборони СРСР квартири вони ніяк не можуть дочекатися. Тож не дивно, що 1990 р. Анатолій Петрович робить мужній крок – пише рапорт про звільнення в запас. Корнєєви переїжджають у село Устя до батьків Людмили. Через рік вони купують будинок у Гаврилівцях.
У 1991-2003 роках Анатолій Корнєєв працює на Кам’янець-Подільському хлібокомбінаті. Багатьом він запам’ятався як продавець хліба в крамничці на проспекті Грушевського.

Анатолій Петрович із притаманним йому завзяттям береться при допомозі родини за розвиток власного господарства. Корнєєви потужно розвивають тепличне господарство, досягають значних успіхів у вирощуванні картоплі й капусти.

Герой нової доби31 жовтня 2010 р. в житті Корнєєва стався черговий поворот: мешканці Руди, Гаврилівців і Цвіклівців, об’єднані в Рудську сільську раду, обирають Анатолія Петровича, члена політичної партії «Фронт Змін», сільським головою.

МАЙДАН

У листопаді 2013 р. по-європейськи налаштовані громадяни України, заскочені зненацька несподіваним ухиленням влади від підписання важливого документа – Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, заявляють рішучий протест проти недолугих дій очільників держави. Анатолій Корнєєв ніяк не міг стояти осторонь Революції Гідності. Тим паче, що його діти, будучи свого часу студентами Подільського державного аграрно-технічного університету, їздили до Швеції та Данії за програмою обміну студентами, а донька Даша навіть зустріла там своє кохання й одружилася.

2011 року Анатолій та Людмила Корнєєви, побувавши на весіллі доньки, на власні очі побачили, яка величезна прірва пролягла між рівнем життям в Україні та Швеції, хоч українці аж ніяк не менше трудолюбиві, ніж шведи.

Анатолій Корнєєв, керуючись принципом «там же стоять наші діти, якщо не ми їх підтримаємо, то хто ж», регулярно їздив у Київ. І не з порожніми руками: побратими смакували домашньою продукцією сільського голови з Руди, дякували щирому й доброму господареві.

ЗАГИБЕЛЬ

Брав участь у контратаці Майдану зранку 20 лютого. Загинув біля парапету в районі зеленого паркану за Жовтневим палацом, від кулі снайпера в серце.

Свідком загибелі був Максим Гошовський з Дніпропетровська:

…он упал практически в нескольких метрах от меня…я проходил возле зеленого забора, возле, который был возле Жовтневого. так вот, я и еще несколько человек, его обошел слева, а Анатолий и еще парень справа, мы сели, там был небольшой парапетик, поставили сверху щиты и присели на одно колено, тогда в прорезях щита я увидел,как Анатолий обежал нас справа и сел под дерево, там от я и увидел, что пуля попала с начала в парня, Анатолий попытался его вытащить и в него влетела еще одна, тогда я сказал парням, что были рядом, надо помочь, один из наших встал сделал шаг и тоже упал… тогда я скомандовал, что надо всем вместе встать и подойти, на счет три мы встали, прикрыли щитами раненого и Анатолия, разделились и я вдвоем с парнем тащил уже, к сожалению, его труп… Когда мы принесли его в Жовтневый, то он там был первым. Я думал,что милиция будет отбивать у нас здание, по этому из кармана достал паспорт и посвидчення головы сельской ради… и отнес их на сцену… 

Після того як тіло було перенесене до Жовтневого палацу, медик з його телефону зателефонував до його дружини Людмили та повідомив про смерть та про те, де перебуває тіло. Дружина перетелефонувала до його друга Віктора Міщишина з Кам’янця-Подільського, який в цей час теж перебував на Інститутській з проханням перевірити цю інформацію та подбати про тіло. За деякий час до Жовтневого палацу прибули ще декілька його друзів (брати Худняки зі Старою Ушиці) і тіло на руках було доправлене до сцени Майдану, а звідти автомобілем до приміщення КМДА де перебувало в підвальному приміщенні до моменту приїзду дружини, яка одразу ж після підтвердження інформації про загибель виїхала до Києва.

ПРОЩАННЯ

У неділю, 23 лютого, у Кам’янець-Подільському районі прощалися із Анатолієм Корнєєвим. Прощалися із Героєм у сільському будинку культури. Цього дня до села Руда Кам’янець-Подільського району приїхало чимало людей: рідні, друзі, побратими, знайомі.

Панахиду справили у місцевій церкві, далі колона рушила до кладовища. Неодноразово з натовпу лунало «Герой» та «Герої не вмирають».

Провели Анатолія Петровича прощальним салютуванням з рушниць, адже загинув він не аграрієм, не посадовцем, а воїном, який захищав свою землю, своїх дітей.

ВШАНУВАННЯ

* 27 березня 2014 Кам’янець-Подільська міська рада прийняла рішення про присвоєння одній з вулиць у східному районі Смірнова імені Анатолія Корнєєва.

* Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

* Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).