Леонід ПОЛЯНСЬКИЙ

Полянський Леонід Петрович
24 жовтня 1975 – 20 лютого 2014

- учасник Революції Гідності, Герой НЕБЕСНОЇ СОТНІ, Герой України

Був веселою, компанійською і дуже щирою людиною, допомагав кожному, хто звертався до нього, любив пожартувати. Був етнічним поляком, але дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував біль своєї держави, вболівав за її долю, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.

Леонід був двічі одружений. Від двох шлюбів залишилися син Едуард і донька Олена. За словами брата і співробітників, хоча діти не жили з батьком, Леонід проводив з ними багато часу, витрачав на них усе зароблене. Будучи на Майдані, він постійно телефонував їм, казав, що дуже сумує за ними та любить.
Брат Леоніда Георгій у лютому був за кордоном, але вони спілкувалися по телефону. Згадує, що Леонід не вірив у домовленості влади та опозиції щодо перемир’я. Тому й казав: «Ми маємо діяти, маємо щось змінювати». За ці зміни він і віддав своє життя.

З грудня 2013 року перебував на Майдані. Будував та охороняв барикади. Завжди намагався бути першим, на передовій, там, де було найгарячіше і найважче.

“На нас наступають, передзвоню пізніше…” – Це були останні слова Леоніда Полянського, які він сказав у телефонній розмові з братом Георгієм того дня, 20.02.2014. Не судилось…

Життя Леоніда обірвала куля, що влучила у нього о 10:31:37…