Справа Сергія ДІДИЧА

Сергій Дідич загинув 18 лютого 2014 року на Кріпосному провулку в урядовому кварталі м. Києва. За словами побратимів, коли його сотня відходила, Дідич йшов останнім. Сергія схопили та били «беркутівці». Пізніше експертиза засвідчить ці побої.

Вирвавшись, Дідич опинився на проїжджій частині, по якій неслась військова вантажівка ГАЗ-3309. Дорогу ж до порятунку заступили силовики. Один з них – харківський беркутівець Андрій ЄФІМІН сильно вдарив його по голові, що, як вважає представниця родини Дідичів у суді Євгенія Закревська, могло значно його дезорієнтувати. Інший беркутівець (особу не встановлено) наніс удар збоку, не даючи зійти з траєкторії автомобіля, який вже наступної миті вчинив наїзд.

Після зіткнення з вантажівкою Сергій не вижив. Силовики не лише не врятували його зі смертельної небезпеки, а й навмисно завадили врятуватись йому хоча б своїми силами.

Варто зазначити, що за кермом авто був інший майданівець Леонід БІБІК, який намагався на машині вирватися з оточення. Перед тим, як наїхати на Дідича “беркута” двічі влучили йому в голову з травматичних рушниць.

РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ПОКАРАННЯ ВИННИХ

Встановлено кілька осіб, які причетні до загибелі Сергія Дідича

1. Співробітник харківського батальйону “Беркут” АНДРІЙ ЄФІМІН

22 липня 2016 року Подільський районний суд Києва визнав Єфіміна винним у виконанні явно злочинного наказу на перевищення влади і службових повноважень, що супроводжувалось насильством та засудив до 5 років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном на 3 роки. Також Єфімін позбавлений права обіймати посади в правоохоронних органах України терміном на 3 роки і позбавлений звання “старший прапорщик міліції”.

Суд врахував, що підсудний за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні 9-річну дочку, працевлаштований, має постійне місце проживання і реєстрації.

Обставиною, що пом’якшує покарання, суд визнав щире розкаяння Єфіміна та активне сприяння розкриттю злочину.

“Він дуже розкаюється в скоєному і просить вибачення в сім’ї потерпілого, запевняє, що більше злочинів скоювати не буде ніколи в житті”, – сказано в тексті вироку.

Єфімін у суді визнав, що вдарив Дідича незадовго то того, як останнього збила машина. «Екс-беркутівець» також постраждав від наїзду — в нього була зламана нога. Цей епізод став ключовим у фільмі Громадського «Амністія», з циклу розслідувань «Слідами революції».

Цим же вироком суд стягнув з екс-беркутівця близько 14 тисяч гривень у бюджет держави – за витрати на експертизи. Суму моральної компенсації – 200 тисяч гривень – суд забов’язав сплатити державу в особі ГУ МВС в Харківській області. За Цивільним кодексом, шкода, завдана діями посадової особи громадянину, сплачується державою.

Як МВС боролось, щоб не сплачувати компенсацію

Вирок було оголошено у липні 2016 року. Через місяць сплив термін на подання апеляції, і він вступив у силу.
Однак за майже рік кошти так і не надійшли родині. А коли ж адвокати почали писати листи до МВС, відповіддю у квітні 2017-го стала апеляція на вирок зі сторони «Ліквідаційної комісії ГУ МВС у Харківській області», а по факту – представників Харківської поліції, які входять до ліквідкомісії. Зокрема, апеляцію подано Биковченко Н.І, що згідно даних декларації, у 2016 році працювала старшим юрисконсультом уже оновленої поліції.

Для прояснення: посадова особа, що отримує зарплату з бюджету, свій оплачений час витрачала на те, щоб оспорювати виплату компенсації родині загиблого протестувальника. Судовий збір при поданні цієї апеляції також сплачувався з бюджету.  Виходить, що платники податків оплатили роботу (і судовий збір), метою якої було скасувати виплати родині героя Небосної Сотні.

Окрім того, апеляція була подана в порушення строків, і представники МВС просили суд поновити строки подання апеляції спеціально для цього випадку.

На щастя, судді Апеляційного суду Васильєва, Балацька та Сілкова дослухались до представника обвинувачення Олександра Ковальчука і в розгляді апеляції відмовили.

Доречі, ще коли йшов судовий розгляд стосовно Єфіміна, до Подільського суду надійшли письмові заперечення представника Харківського ГУНП – дехто Тищенко В.В. просив не вважати Харківську поліцію правонаступницею Харківської міліції, і не залучати її у якості відповідача у справі.

Дружина загиблого майданівця передала половину отриманої від МВС компенсації моральної шкоди на допомогу армії фонду «Повернись живим».

2. Співробітник харківського батальйону “Беркут” ВІТАЛІЙ ГОНЧАРЕНКО.

В квітні 2016 року, після втечі чотирьох беркутівців у Росію, Галина Дідич на прес-конференції показала фото за секунди до трагедії. Вказавши на одного з силовиків, який тримав її чоловіка, вона повідомила, що це – один з втікачів, харківський беркутівець ВІТАЛІЙ ГОНЧАРЕНКО.

За словами слідчого з Департаменту спецрозслідувань, у обвинувальному акті щодо Гончаренка справді присутній епізод щодо Сергія Дідича. Дії Гончаренка стосовно Дідича кваліфікують за статтею 365 ч. 2 Кримінального кодексу – «Перевищення влади або службових повноважень, що супроводжується насильством». Також Гончаренко обвинувачується у завершеному замаху на вбивство трьох осіб у цей же день, 18 лютого, на цьому ж провулку. Окрім того, він обвинувачується у нападі на журналістів на Пісочинському блок-посту у 2015 році.

Беркутівець Віталій Гончаренко

Гончаренка затримали в червні 2016 року в Харкові. 04 лютого 2017 року Печерський районний суд м. Києва змінив йому запобіжний захід  з утримування під вартою на домашній арешт.

09 березня 2017 року цей же суд знову повернув Гончаренка під варту через порушення умов домашнього арешту.

07 квітня Апеляційний суд м. Києва скасував запобіжний захід харківському екс-беркутівцю Віталію Гончаренку і звільнив ‎його з-під варти.

13 квітня 2017 року Гончаренко разом із ще трьома колишніми беркутівцями втік до росії, де перебуває досі.

Оголошений в розшук.

3. Майданівець ЛЕОНІД БІБІК

Суд над Леонідом Бібіком тривав з 2015 року. У 2016 році він був звільнений від відповідальності за законом про амністію (закон «Про недопущення переслідувань учасників акцій протесту»).

Цей закон Верховна Рада України ухвалила 21 лютого 2014 року. Мета — захистити мітингувальників від свавілля тодішньої системи. За нього проголосували 372 народних депутати. Закон, який тоді, як багатьом здавалось, мав благородну мету, через два роки правозахисники називають знущанням над правом.

Тому за скаргою потерпілих Апеляційний суд м. Києва скасував таке рішення і повернув справу до суду першої інстанції. До травня 2018 року Бібік відвідував засідання, згодом попросив змінити захисника і зник. У серпні минулого року прокуратура клопотала про примусовий привід чоловіка, суд дав дозвіл, однак впродовж 6 місяців правоохоронцям не вдалось знайти чоловіка. Його оголосили у розшук. За місцем реєстрації Бібіка сказали, що він виїхав у невідомому напрямку. У березні 2019 року суд дав повторний дозвіл на затримання та привід Леоніда Бібіка, його розшукали в Одеській області, де він працював на будівництві і сказав, що втратив документи й не знав, що його шукають.

За кілька хвилин до загибелі Сергія Дідича

25 липня Бібіка затримали та привезли до Печерського суду для обрання запобіжного заходу. Втім, через завантаженість судді засідання перенесли на 30 липня.

30 липня Печерський районний суд м. Києва обрав для Бібіка запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. На наступні суди обвинувачений майданівець знову перестав з’являтись. Прокурори вимагають знову взяти Леоніда Бібіка під варту.

Станом на 18 лютого 2021 року справа досі розглядається у Печерському районному суді м. Києва.

Обвинувачений Леонід Бібік на засідання не з’являється. В розшук не оголошений. 

За матеріали дякуємо журналістам

http://texty.org.ua/

http://www.theinsider.ua/

та Громадському, а також

Адвокатській дорадчій групі та адвокату родини Дідичів – Євгенії Закревській.