Зруйнувати заради збереження

 

Кожен народ є множиною всіх минулих, теперішніх та майбутніх поколінь, тобто, за Шевченком, “всіх мертвих, живих, і ненароджених”, допоки новонароджені обирають бути частиною свого цього народу.

Щоб нові покоління ставали частиною народу їм потрібен історичний наратив, story, оповідь про нас: хто ми, які ми, звідки взялися…

На жаль, окрім нас самих про нас можуть оповідати й інші, в тому числі і вороги, ми добре знаємо казочки про “трієдіний народ” ітд…

Щоб наша оповідь була правдивою та переконливою, та щоб протистояти сторонній брехні та маніпуляціям в своїй оповіді потрібно посилатися на відповідні та доречні докази.

ІСОМ кодекс музейної етики (https://icom.museum/wp-content/uploads/2018/07/ICOM-code-En-web.pdf) замість поняття “експонат” оперує поняттям “primary evidence”, дослівно – первинні докази. В широкому розумінні це всі, що дійшли до наших часів автентичні оригінальні свідчення певної події, зокрема це: кожен камінчик підірваного собору, кожна вулиця, якою ступала нога героїв і навіть кожен “макет незбудованого міста”.

Має значення і кількість, і якість таких свідчень – вцілілі докази набагато вар тісніші, ніж руїни, бо ефективніше спростовують брехню і відновлюють правду.

Пов’язаність із певною історичною подією робить місце, будівлю чи вулицю історичною пам’яткою. Якщо значна історична подія відбулася саме тут, саме на цьому місці, то це місце є оригінальною та автентичною пам’яткою, вартою збереження.

Наприклад, концтабір Аушвіц – це моторошне місце, але його зберегли, щоб берегти пам’ять, нікому в голову не прийшло зробити на його місці парк.

Вулиця Інститутська – саме таке місце, її бруківка, дерева, схили є свідками історичних подій, які без перебільшення змінили хід історії нашої країни…

На жаль, ми маємо надто багато прикладів затирання наших історичних ландшафтів:

  • 1775 – Катєріна ІІ фізично знищила, а не просто розігнала, Запорізьку Січ
  • 1930-ті більшовицькі окупанти знищили Мазепині церкви у Києві, а також перетворили некрополь на Аскольдовій Могилі на парк
  • 1976 – зруйновано Дім дворянського зібрання у Києві, а на його місці побудований потворний Будинок профспілок
  • 2001 – зруйновано (під видом реконструкції) старий Майдан на якому проходила “Революція на граніті” та “Україна без Кучми”

Аби стерти нашу пам’ять наші історичні місця знищували «воріженьки», але у 2019 – ми дожились до того, що самі своїми руками без примусу збираємося руйнувати історичне місце в серці своєї столиці.

В наших стратегічних інтересах берегти наші пам’ятки сьогодні, бо від цього залежить чи повірять нашим нащадкам завтра.

  1. 1.   Музеєфікація події, чи Збереження пам’ятки?

Перш за все варто чітко розуміти визначення термінів:

Меморіалізація – це процес збереження пам’яті про певну історичну подію (а не процес збереження історичної пам’ятки):

Меморіал — об’єкт або архітектурна, скульптурна споруда, архітектурно-ландшафтний ансамбль в пам’ять про щось або когось, як правило, людину, яка померла або події.

Пам’ятник — скульптурна споруда, призначена для увічнення пам’яті людей, подій, об’єктів, іноді тварин.

Монумент — споруда, меморіал людини чи події, пам’ятник

Пам’ятка історії (об’єкт історичної спадщини) – один із різновидів пам’яток культури, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів

Відповідно до Статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14 :

  • «пам’ятка культурної спадщини (далі – пам’ятка) – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення
    (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;»
  •  «нерухомий об’єкт культурної спадщини – об’єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;»

Відповідно до Постанови «Порядок визначення категорій пам’яток» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1760-2001-%D0%BF%C2%BB):

  • «п.5.Якщо об’єкт культурної спадщини є комплексом (ансамблем) або визначним місцем, облікова документація на такий об’єкт включає паспорт на комплекс (ансамбль) або визначне місце в цілому, облікову картку на кожний окремий об’єкт культурної спадщини, що входить до складу комплексу (ансамблю) або визначного місця, генеральний план з позначенням меж території комплексу (ансамблю) або визначного місця і кожного окремого об’єкта культурної спадщини, матеріали фотофіксації як окремих об’єктів культурної спадщини, так і загального вигляду всього комплексу (ансамблю) або визначного місця.»
  • «п.12. Комплексам (ансамблям), визначним місцям присвоюється єдиний охоронний номер. Кожному об’єкту культурної спадщини у складі комплексу (ансамблю), визначного місця присвоюється охоронний номер, що складається з охоронного номера комплексу (ансамблю), визначного місця та номера об’єкта культурної спадщини у складі комплексу (ансамблю) та двох літер – коду регіону згідно з додатком.»

Отже, «Історична пам’ятка» і «меморіал пам’яті про подію» – це не тотожні поняття.

В чому ключова відмінність між меморіалом і пам’яткою – пам’ятка це оригінальний і неповторний об’єкт, пов’язаний з подією, зокрема, саме місце, де відбувалась історична подія, а меморіал/пам’ятник/монумент – це створений пізніше об’єкт, покликаний нагадувати про історичну подію чи особу.

Пам’ятка – це все те, що лишилося і зберігалося на місці історичної події, а меморіал – це новобудова.

Як бачите, дилеми, про яку згадує директор Музею: «…що створювати: пам’ятник чи меморіалізацію простору» - насправді не існує, бо за визначенням створити можна лише меморіал, а пам’ятку можна лише зберегти (або знищити).

За законом, пам’ятки потрібно берегти, а меморіали можна зводити у дозволених місцях.

Створення меморіального простору так само як і створення громадського простору – це самі по собі чудові ідеї, але якщо ці простори створювати на місці існуючої історичної пам’ятки, то це означає передусім знищення цієї пам’ятки, бо будь яке втручання у пам’ятку змінює її оригінальний вигляд – руйнує її.

  1. 2.   Попередні публікації та обговорення

Ще під час Майдану, а особливо після трагічних подій 20 лютого,  почалися обговорення щодо того, як закарбувати події Майдану та як зберегти історичні місця, фактично з цією метою і виник Музей Революції Гідності. Хронологію обговорень можна дослідити на сторінках Музею Майдану та в пресі.

У цій публікації ми посилаємось на низку нещодавніх публікацій та інтерв’ю ключових посадовців Музею Майдану:

Також ми посилаємося на оприлюднені Музеєм документи, а саме:

Працівники Музею Революції Гідності стверджують, що розсилали анкети родинам Героїв небесної Сотні з опитуванням стосовно Меморіалу, проте за словами самих музейників від родин надійшло лише 15 заповнених анкет, а зміст відповідей працівники Музею не розголошують.

У 2018 році було проведено низку обговорень проекту-переможця, а саме:

Обговорення 6 березня 2018 (https://drive.google.com/drive/folders/1iaz4BMAYEQPmfa0SqapzqUeGEq0L1WxU?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) у Будинку архітектора м. Київ окрім доповідачів присутні: лише одна дружина Героя Небесної Сотні та невідома кількість «архітекторів істориків, музейників активістів та інших». Попри відображену у протоколі різку критику з боку архітекторів та істориків, в протоколі цього обговорення ані рішення, ані формальних рекомендацій або зауваг до проекту не було (або сторінки з рішенням не були оприлюднені).

Обговорення 15 березня 2018 (https://drive.google.com/drive/folders/1hmDs_ROdqTTncJ5oiOg4N0BgWpiVCyro?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) у Мінкультури окрім доповідачів присутні: лише мати одного Героя, дружини чотирьох Героїв Небесної Сотні та представник ініціативної групи. В протоколі цього обговорення рішення (рекомендації або зауваги) відсутнє (або сторінки з рішенням не були оприлюднені).

Обговорення 30 березня 2018 (https://drive.google.com/drive/folders/1VnngGsIR0mpK7Cnvqh3_wYaZk-6bAiJV?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) на Музейній Раді при Мінкультури присутні члени Музейної Ради та запрошений доповідач – Павло Гудімов, кількість членів Музейної Ради достатня для кворуму. За результатами обговорення Музейна Рада ухвалила рішення не підтримувати пропонований проект: «Леся Гасиджак (головуюча) – Хто за те, щоб підтримати презентований проект? – Ніхто».

Обговорення 10 квітня 2018 (https://drive.google.com/drive/folders/1WHi98uGdgS8HPhqEeSZYaxGN-6AhRec7?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) у Центрі Митрополита Шептицького м. Львів окрім доповідачів присутні: батько Героя Небесної Сотні, голова обласної організації «Меморіал», один архітектор та невідома особа. В протоколі цього обговорення рішення (рекомендації або зауваги) відсутнє (або сторінки з рішенням не були оприлюднені).

Обговорення 23 квітня 2018 (https://drive.google.com/drive/folders/1ZIa7qztub5Y78W9KYL7G1uC4sI6ETy66?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) у Офісі Реанімаційного пакету Реформ м. родичів Героїв Небесної Сотні не було, окрім доповідачів присутні були здебільшого представники громадських організацій, помічники депутатів та представники РПР. На питання про суть закидів до проекту Ірина Волинець відповіла «мабуть найбільш образливий – лишити вулицю такою як вона є зараз»тобто прибічники руйнування історичної пам’ятки вважають саму ідею збереження історичної пам’ятки образливою. Трохи нижче Ірина Волинець додає: «…ми отримали прохання лишити вулицю автентичною. Але аргумент у нашу користь важливий – якщо відкласти втілення конкурсу, то це затягне обговорення конкурсу на роки і можливо не отримаємо взагалі ніякого проекту» – іншими словами, найстрашніше, що може трапитись на думку розробниці проекту – це відмова будувати об’єкт, а не руйнування пам’ятки! В протоколі цього обговорення рішення (рекомендації або зауваги) відсутнє (або сторінки з рішенням не були оприлюднені).

Загалом, якщо надані Музеєм протоколи – це протоколи всіх обговорень, то обсяг обговорень проекту-переможця навряд чи перевищив 1-3 тисячі осіб, а репрезентативність цієї вибірки взагалі сумнівна.

Окрім рішення Музейної Ради не підтримувати проект-переможець, за результатом цих обговорень не було ухвалено інших рішень, а також не було занотовано формальних зауважень або рекомендацій до проекту, хоча серед реплік такі зауваження були.

Звернімо увагу, що публічні обговорення, протоколи яких були оприлюднені Музеєм Революції Гідності, стосувалися вже проекту-переможця, який був розроблений відповідно до Конкурсного завдання, розробленого Музеєм та Міністерством Культури, у якому історичну пам’ятку «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» не передбачалось зберігати (детальніше про це далі).

Враховуючи низький рівень охоплення та низьку репрезентативність обговорень, на якій підставі можна вважати, що публічні обговорення проекту-переможця відбулися, і що їхнім результатом є погодження цього проекту?

Нещодавно родичі Героїв Небесної сотні оприлюднили відкритий лист та влаштували пресконференціюhttps://www.youtube.com/watch?v=Du4Qx6mKGbA&feature=share, яка спровокувала жваву дискусію. Дискусію було вирішено відкласти на час виборів (щоб зняти безпідставні звинувачення у політичній заказусі), але нещодавня будівельна активність на території пам’ятки змушує продовжити цей дискурс.

 

  1. 3.   Державний реєстр історичних пам’яток м. Київ

В Державному реєстрі пам’яток місцевого значення у місті Києві http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245323810&cat_id=244910406&fbclid=IwAR0Cxqp0sHBMIb7q2XgZSaohOU6Ix-_xqvyPFwH7kj4GhEdS7YuMXkJr1m4 є такі два об’єкти, пов’язані з подіями Майдану:

  • №447  «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5][ Наказ Мінкультури від 15.10.2014 № 869][ 946-Кв]
  • №271 «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Грушевського, 1,2,3,4][ Наказ МКТ від 27.08.2007 № 983/0/16-08][442/6-Кв]

Окреме питання – чому Інститутська і Грушевськеого є пам’ятками місцевого значення, адже історичними їх робить подія – Майдан, яка була подією національного значення.

Згідно з Порядком визначення категорій пам’яток  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1760-2001-%D0%BF  - «Об’єкти культурної спадщини національного значення є особливою історичною або культурною цінністю і повинні відповідати критерію автентичності, а також одному з таких критеріїв:

  • мали значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва країни;
  • безпосередньо пов’язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей;
  • репрезентують шедевр творчого генія, стали етапними творами видатних архітекторів чи інших митців;
  • були витворами зниклої цивілізації чи мистецького стилю.

Об’єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також одному з таких критеріїв:

  • мали вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;
  • пов’язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;
  • є творами відомих архітекторів або інших митців;
  • є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.»

Майдан був локальною історичною подією чи національною? Чому тоді це пам’ятки місцевого значення?

Відповідно до Наказу Мінкультури «Про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» №869 від 15.10.2014 https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0869734-14#n32 Органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Науково-дослідному інституту пам’яткоохоронних досліджень (Яковина М.М.) наказано забезпечити у місячний термін підготовку та подання облікової документації необхідної для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини для занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення на три пам’ятки, одна з яких це «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року».

Чому цей наказ не був виконаний і пам’ятка «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» не була внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення?

 

  1. 4.   Облікова картка пам’ятки та її складники

Оприлюднена Музеєм Революції Гідності (https://drive.google.com/drive/folders/1lOliPJUgRfD62FHHVfGP7SRSLW7cmm_f?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) картка пам’ятки №447 «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5][ Наказ Мінкультури від 15.10.2014 № 869][ 946-Кв] містить такі розділи:

1. Дата утворення об’єкта
2. Місце знаходження
3. Охоронний номер
4. Дата і № рішень про прийняття на облік
5. Функціональне використання
6. Стислий опис об’єкта, який містить: Розташування, Характеристики об’єкта
7. Перелік складових
8. Ступінь схоронності об’єкта
9. Наявність науково-проектної документації на об’єкт
10. Графічні матеріали та фотофіксація
11. Генеральний план

В розділі «Характеристики об’єкта» зазначено:
«Об’єкт… …являє собою ділянку міського ландшафту з визначеними місцями загибелі учасників спротиву, а також нерухомими об’єктами, що зберігають на собі сліди снайперських пострілів… До нерухомих складових об’єкту відносяться й місця на поверхні землі де розташовувались барикади під час Революції Гідності, які наразі майже ніяк не позначені…»

Надалі тримаймо у пам’яті слова «ділянка міського ландшафту», бо об’єктом-пам’яткою внесеною до Держреєстру є не окремі визначені складники, а ціла ділянка міського ландшафту!

Територія пам’ятки – визначається її межами, все що в межах території їй належить, все поза межами – не належить.

У розділі «перелік складників» перелічені складники об’єкта, яких виділили лише 59. Чи такий перелік є повним – можна спробувати оцінити порівнявши кількість загиблих на Інститутській, але й це не буде повноцінним мірилом, бо кожен камінь, по якому текла кров – має бути, сухою мовою картки обліку, складником об’єкта культурної спадщини.

Серед визначених у картці складників є лише місця загибелі, а місць бойових дій там нема, хоча бойові дії там були повсюди – власне вся територія пам’ятки – це місце проведення бойових дій. То, чи «перелік складників» з картки обліку може претендувати на повноту, і чи це означає, що лише перелічені складові складаються собою історичне місце?

Чи існують окремі картки обліку на всі ті окремі складники? Чи були окремим складовим присвоєні окремі охоронні номери? Ні – у Державному Реєстрі таких окремих об’єктів не існує http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245323810&cat_id=244910406&fbclid=IwAR0Cxqp0sHBMIb7q2XgZSaohOU6Ix-_xqvyPFwH7kj4GhEdS7YuMXkJr1m4

Проте, директор Музею стверджує: «Зазначені складники пам’ятки належать до нерухомих об’єктів культурної спадщини. “ – складники дійсно є нерухомими, але вони не є окремими об’єктами культурної спадщини. Єдиним, належним чином зареєстрованим об’єктом культурної спадщини є – «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5][ Наказ Мінкультури від 15.10.2014 № 869][ 946-Кв], тобто «ділянка міського ландшафту», а не лише набір окремих її складників.

Чи можна було б визначити чіткі межі хоча б лише всіх тих 59 складників зазначених у обліковій картці? Тобто, навіть якщо перевести мову на набір складників, то їхні межі жодним чином не можна визначити – і це можна зрозуміти, бо як можна визначити, скажімо, межі складника «Визначне місце – місце загибелі повстанця ХХХ»? Місце загибелі, це що, яка його площа і межі, це метр на метр, чи два на два, чи лише крапка від циркуля на мапі, як це можна визначити? А як визначити межі місця проведення бойових дій? Якщо ані точних місць де розташовані складники (місця барикад), ані точних меж складників визначити не можна то це лише значить, що пам’яткою є вся «ділянка міського ландшафту», кожен її метр і сантиметр, а не лише якісь її окремі складники.

В розділі «Генеральний план» (https://drive.google.com/drive/folders/1lOliPJUgRfD62FHHVfGP7SRSLW7cmm_f?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) зазначено межі території пам’ятки, і варто звернути увагу на те, що межі визначені лише для цілої пам’ятки, а меж складових там немає, складові показані лише окремими точками.

Відповідно до Статті 22 Закону про охорону культурної спадщини (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14): «Пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.»

Тобто закон забороняє, не лише переміщувати пам’ятки (а чомусь лише на цьому наголошують представники Музею), закон забороняє ще й замінювати і змінювати їх, і пам’ятаймо, що єдиною пам’яткою занесеною до Держреєстру є «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]), а не набір окремих складників.

Проте навіть значна частина складників (за пропонованим проектом Меморіалу), а саме, велика кількість місць загибелі в результаті будування Меморіалу буде змінюватися, бо як ще назвати заміну оригінального рельєфу, насадження дерев яких там не було і вирубування тих, які були, заміну бруківки зеленим газоном, тощо? А зміна пам’ятки чи навіть її частин прямо заборонена законом!

Чому покликані зберігати нашу культурну спадщину так відважно намагаються переконати всіх у тому, що замість цілої пам’ятки законом оберігаються лише її складники, які взагалі не є зареєстрованими пам’ятками?

Чому мовчать про те, що законом заборонено не лише переміщувати, а й змінювати пам’ятки та їхні частини?

Чому свідомо відстоюють необхідність зміни цілісної пам’ятки «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]), та окремих її складових – місць загибелі, що може привести до вилучення пам’ятки з Держєрестру, адже за Законом (Стаття 15): «Вилучення пам’ятки з Реєстру здійснюється лише у разі: якщо пам’ятку зруйновано… якщо пам’ятка втратила предмет охорони»?

 

  1. 5.   Науково-проектна документація

Зі слів директора Музею Революції гідності у Науково-проектній документації визначається Предмет охорони пам’ятки – це має бути характерною властивістю об’єкта культурної спадщини, “що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визначається пам’яткою”.

Проблема в тому, що в науково-проектній документації предметом охорони пам’ятки визнана лише незначна частина того, що мало б там бути, в документацію потрапили лише:

  •  «сукупність збережених на ділянці вул. Інститутської елементів міського середовища – фасадних стін будівель, ліхтарних та інших стовпів, елементів благоустрою території, що зберегли матеріальні свідчення історичних подій 20 лютого 2014 року, а саме сліди влучання куль»
  •  «пам’ятні місця на поверхні землі, де розташовувалися барикади або ж сталися загибель чи смертельні поранення повстанців»
  •  «окремі просторові осі вздовж траєкторій польоту куль, засвідчених найбільш виразними слідами влучання їх, що збереглися на зазначеній ділянці»
  •  «матеріальна структура (внутрішній простір) фойє готелю “Україна” та Жовтневого палацу»

В цьому переліку немає ані слова про місця бойових дій, ані слова про місця якими учасники рухалися під час кривавих подій, про шляхи евакуації поранених та вбитих…, а такі місця вкривають всю пам’ятку!

Чи найважливіше, що трапилось на Майдані, це були розстріли? Чи ідеї і прагнення людей, всіх учасників, не були важливою частиною події, чи все те, що зробили і весь той шлях, що пройшли Герої до моменту своєї смерті не має значення і не є вартим збереження? 

Якщо це прикра помилка, то її варто було б визнати і виправити – внести до предмету охорони пам’ятки все, чого там бракує, зокрема місця бойових дій та внести до складових у обліковій картці об’єкту «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5] всі місця проведення бойових дій, а це буде вся територія в межах, визначених у обліковій картці.

Директор музею стверджує: «Зауважимо, що до сформульованого на цей час предмета охорони пам’ятки не належать будь-які частини вулиці: тротуари з бордюрами, викладена бруківкою проїзна частина, квітковий годинник тощо. Недоторканими залишаються лише ті елементи благоустрою, які є носіями матеріальних свідоцтв історичних подій.»

По-суті «носіями матеріальних свідоцтв історичних подій» – є вся територія пам’ятки, але нас ставлять перед фактом, що вся територія виявляється до «сформульованого предмета охорони пам’ятки» не належить. А чому не належить і хто сформулював такий урізаний предмет охорони пам’ятки залишається за кадром.

Хто замовляв у Українського державного інституту культурної спадщини науково-проектна документацію? Хто погоджував розроблену Українським державним інститутом культурної спадщини науково-проектну документацію? Хто визначав, що є предметом охорони пам’ятки, а що не є? Хто укладав і затверджував облікову картку пам’ятки? Чому предмет охорони пам’ятки і облікова картка пам’ятки не містять згадок про місця бойових дій, які фактично покривають всю територію пам’ятки?

«Що ж стосується визначних місць, таких як місця розташування барикад або місця загибелі чи смертельних поранень протестувальників, то тут предметом охорони визначаються місця на поверхні землі, а не їхнє матеріальне наповнення, яке на сьогодні зі зрозумілих причин уже втрачено.» 

Знову пасивний зворот і знову, чомусь про місця проведення бойових дій не згадується взагалі, а такі місця покривають всю територію пам’ятки!

Чому, на якій підставі, ким саме «визначаються місця на поверхні землі, а не їхнє матеріальне наповнення»? звідки таке твердження: «місця на поверхні землі, а не їхнє матеріальне наповнення»? Що це значить? Як місце на поверхні землі може мати, або не мати матеріального наповнення»? Як визначити чи місце має матеріальне наповнення? Наскільки матеріально-наповненим має бути місце щоб його вважали вартим збереження? Де визначено, що таке «місце на поверхні землі»? В яких нормативних документах, чи світовій практиці є такі поняття, і на якій підставі такі трактування були застосовані в саме цьому випадку?

Вищезазначеною пам’яткоохоронною документацією також визначено заходи зі збереження, до таких належать – заходи з консервації та музеєфікації.

Як зазначалось вище, до числа нерухомих об’єктів – складників пам’ятки –  включено лише ті, що перелічені у обліковій картці, а це їх суттєво занижена кількість, оскільки серед складових мають бути не лише місця загибелі, а й місця проведення бойових дій.

Тут ототожнюється поняття «нерухомий об’єкт» (за визначенням це пам’ятка, внесена до Держреєстру) та «складник пам’ятки», складник пам’ятки не є окремими об’єктами внесеними до Держеєстру.

Закон про охорону культурної спадщини вимагає збереження цілих пам’яток, занесених до Держреєстру (а не лише окремих складників), а в нашому випадку такою пам’яткою є «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5] тому визначати заходи з консервації та музеєфікації для збереження лише складників пам’ятки прямо суперечить вимогам Закону.

Відповідно до Статті 1 Закону  про музеї та музейну справу (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/249/95-%D0%B2%D1%80)  «музеєфікація – це сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення об’єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування», але на думку директора Музею: «Що ж стосується визначних місць, то тут передбачаються заходи з музеєфікації: місця, де загинули люди, де розташовувалися барикади тощо, має бути промарковано та позначено на поверхні відповідним трасуванням. Ці заходи, між іншим, передбачено проектом Меморіалу Героїв Небесної Сотні, тож створення меморіального комплексу в такому разі є важливим засобом збереження та захисту цієї пам’ятки.»

  • Місця загибелі, а тим більше місця бойових дій, були і є «в стані придатному для екскурсійного відвідування» – ніщо, окрім паркану, поставленого забудовником, не заважає проводити екскурсії, ба більше, Меморіал якраз заважатиме проведенню екскурсій, оскільки невпізнавано змінить пам’ятку – місця бойових дій та загибелі.
  •  «Приведення об’єктів культурної спадщини у стан» – це далеко не те саме, що зміна і знищення цих об’єктів та будування на їх місці чогось іншого.
  • Це з яких пір «позначення на поверхні відповідним трасуванням» стало способом музеєфікації? За такою логікою Нотрдам, або Колізей можна музеєфікувати зруйнувавши їх і лишивши на їхньому місці лише позначки «з відповідним трасуванням»!

 

  1. 6.   Історико-архітектурна довідка та Історико-містобудівне обґрунтування

У оприлюднених Музеєм Революції Гідності  Історико-архітектурній довідці  (https://drive.google.com/drive/folders/1FhaqjH1_RRB0nSXSriOYwycecCWJ1gYX?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE)та Історико-містобудівному обґрунтуванні (https://drive.google.com/drive/folders/1gmzZL_MsHqS35GKiFikfD2zmMkHnQNDm?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) які були затверджені Міністерством Культури згадується зокрема таке:

П.4.6 «Пропозиції стосовно внесення змін до містобудівної документації щодо розміщення об’єкта проектування:

Аналіз нормативно-правових умов, а також наявної містобудівної документації свідчить про те, що передбачена реконструкція не суперечить функціональному призначенню місця досліджуваного об’єкта, яке згідно з Генеральним Планом Києва до 2020 року належить до зони громадських будівель і споруд (частково до ландшафтно-рекреаційної зони) та віднесене до категорії земель історико-культурного призначення тому документація щодо розміщення об’єкта проектування не потребує змін.» - тут варто звернути увагу на те, що Генплан Києва до 2020 року, був розроблений у 2001 році (https://drive.google.com/file/d/0BxbGBoNdb1j6MDBuSkdHSlF5V1E/view), відповідно він жодним чином не міг враховувати історичних подій, які відбулися в 2013-2014рр. на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях, і тому логічно, що він не містить згадок про існування історичної пам’ятки, зареєстрованої лише у 2018 році. Посилання на Генплан Києва до 2020 року в цьому випадку по-суті не є валідним.

П.3  «Охоронний статус території:

-          «Об’єкт розташований у межах Центрального історичного ареалу м. Києва»

-          «Об’єкт розташований у межах території архітектурної охоронної зони»

-          «Об’єкт входить до буферної зони Софії Київської та Києво-Печерської Лаври»

-          «Об’єкт складає частину території пам’ятки історії місцевого значення «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5])або в зоні візуального впливу»

-          «Частина території об’єкта входить до комплексної пам’ятки містобудування – вулиці Хрещатик» 

 

П.4.4 «Наявний стан на території Комплексних пам’яток (Інститутській та Грушевського) можна порівняти з міським середовищем Києва в перші роки після вигнання нацистських загарбників, коли в різних місцях з’явилися тимчасові пам’ятні знаки та поховання. Згодом у 1957 році (через 12 років!) було створено впорядкований меморіал у парку Слави, куди перенесли численні могили героїв оборони і визволення столиці України. Так само для досліджуваної території є актуальним впорядкування меморіалу з урахуванням можливості перенесення тимчасових пам’ятних знаків до музейної експозиції та маркування місць конкретних подій невеликими влаштованими за спільним зразком позначками(з поданням довідкової інформації у вигляді QR-кодів або в інший спосіб»

- знову пасивний зворот «є актуальним». На якій підставі є актуальним? Наскільки доречною та достатньою є ця підстава? Фактично цей пасаж у документації дозволяє руйнувати пам’ятку і замість її цілісного збереження пропонує маркувати лише окремі місця конкретних подій, яких саме конкретних подій – прямо не згадується, так само як і не згадується про повноту переліку таких подій (очевидно, що це лише стосується подій, пов’язаних із загибеллю громадян, а не бойових дій).

 

Таким чином в цьому документі цілком безпідставно і необґрунтовано робиться висновок, який в супереч вимогам Закону України Про охорону культурної спадщини фактично дозволяє не зберігати історичну пам’ятку місцевого значення «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5])

Міністерство культури в особі заступника Міністра культури погодило Історико-архітектурну довідку та Історико-містобудівне обґрунтування, розроблені ТОВ «АБ «Реставратор» на замовлення Музею Революції Гідності, таким чином фактично почавши «узаконення» дозволу на незбереження, а відтак руйнування історичної пам’ятки місцевого значення «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5])

  1. 7.   Конкурсне завдання

В оприлюдненому Музеєм Революції Гідності (https://drive.google.com/drive/folders/1NIs4_AvjFnXu406FKgcIprC04cqmZDyP?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) Конкурсному завданні, затвердженому Міністерством Культури, згадується зокрема таке:

Location А.15, А.16, А.17  «Алея Героїв Небесної Сотні є місцем ушанування пам’яті жертв трагічних подій Революції Гідності.»

«Розміщення Музею на підвищенні є символічним, оскільки під час масових конфліктів фактично неозброєні протестанти рушили з низовини від вулиці Хрещатик на пагорб, штурмуючи озброєних силовиків. Алея Героїв Небесної Сотні справді стала «українською Голгофою.»

«Будівля Музею на пагорбі символізуватиме тріумф добра та воскресіння героїв із мертвих»   

У цих рядках навіть не згадується про те, що передусім це історичне місце і пам’ятка, де відбувалися трагічні події, а не лише місце вшанування тих подій. Конкурсне завдання датоване листопадом 2017 року, хоча пам’ятка «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5] була затверджена  Наказом Мінкультури від 15.10.2014.

Революція гідності

С.100 – С113 в описі подій найкривавішої доби Майдану відсутні прямі згадки про розташування та територію протистояння, в цих параграфах ніде прямо не вказано, що штурм відбувся вулицею Інститутською – така недомовка могла применшити історичну важливість місця, де відбувалися бойові дії та масова загибель громадян.

Ситуація та проект і засади

D.01 «Ділянка охоплює територію подій Революції Гідності із центром на Алеї Героїв небесної Сотні. Після завершення революційних подій зазначена ділянка є основним місцем ушанування пам’яті загиблих героїв»

D.102 «ТЦ Глобус споруджено під Майданом у відповідь на зростання потреб в торгівлі» -а з намаганням Кучми позбутися мітингувальників на Майдані Глобус зовсім не пов’язаний?

D.109 «Навпроти конкурсного майданчика, відведеного для Музею, в якості тимчасового меморіалу КМА встановлена чорна гранітна дошка з іменами та портретами всіх жертв. Неподалік, приватною ініціативою встановлено дерев’яний меморіальний хрест  та меморіальну каплицю Непорочного Серця Марії та Нових Мучеників УКГЦ.

D.137 Тут посилання на Генплан Києва до 2020 року і тут вперше згадується про те, що «територія проектування відноситься до пам’ятки історії місцевого значення «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]) та межує з комплексною пам’яткою містобудування та архітектури «вулиця Хрещатик»

D.137 «Режим використання території історичних ареалів не визначено. Режим використання центральної планувальної зони передбачає відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель що спороджуються»

«При створенні об’єктів архітектури поряд з пам’ятками історії та культури зберігати історичну планувальну структуру цінні природні ландшафти, видові точки і зони. В архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова».

D.140 «Обмежені перетворення дозволяються якщо вони спрямовані на відтворення та/або збереження архітектурної історичної спадщини»

D.141 «Потрібно забезпечити збереження архітектури пам’яток їх сучасного використання та особливостей довколишнього середовища»

Проектні цілі

Е.12 «Жодного остаточного рішення не було прийнято щодо збереження пам’яток які були розташовані на території конкурсу після подій 2013 та 2014 років (див. D.109). Деякі з них можуть стати частиною колекції Майдану. Пропозиції щодо шанобливої інтеграції в концепцію постійного меморіалу не будуть ігноруватись.» – Ось і всі вимоги щодо збереження пам’ятки історії  «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]).

Серед Завдань Меморіалу, перелічених у проектному завданні, немає вимоги про збереження історичної пам’ятки «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]).

  1. 8.   Проектна документація

У оприлюднених Музеєм Революції Гідності (https://drive.google.com/drive/folders/1ut0kzjOMyi8vfuhrdxYtIKRquuaqzdc4?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE) Проектній документації у 13 томах, зокрема зазначено таке:

В розділі Історична та памяткоохоронна цінність території (Том1 Арк1) згадується, що територія проектування та будівництва знаходиться в памяткоохоронних зонах – архітектурній охоронній зоні, зоні Центрального історичного ареалу, зоні регулювання забудови І категорії, а також, що на території проектування розташована  пам’ятка історії місцевого значення «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]).

В розділі Маркування місць загибелі (Том1 Арк16) згадується, що проектом передбачається збереження трьох світлових опор зі слідами куль, споруди-памятника на пошану загиблих повстанців складений з бруківки , існуючої каплиці, перенесення хреста, місця загибелі будуть позначені бронзовими знаками розміром 20 см., а місця барикад будуть позначені бронзовою стрічкою.

Загалом проектна документація відображає згадану вище позицію щодо незбереження пам’ятки історії місцевого значення «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]) – на території пам’ятки передбачені численні зміни ландшафту та благоустрою.

 

  1. 9.   Експертний звіт щодо розгляду проектної документації

У оприлюднених Музеєм Революції Гідності (https://drive.google.com/drive/folders/1anjtQPH_nx7ps23CXznB1EubNEGlMIjB?fbclid=IwAR2hJIu0ryhw_9zg2N7hEM0_BAsG8v3et1s5Le03KgHJVdy54VuFlbprzsE)Експертному звіті щодо розгляду проектної документації, зокрема зазначено таке:

-          «Замовник будівництва  – Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції гідності»

-          «Генеральний проектувальник – ФОП Волинець Ірина Михайлівна»

«За результатами розгляду проектної документації і зняття зауважень встановлено, що зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог … і може бути затверджена в установленому порядку.»

«У додатку до експертного звіту зазначено, що проект був розроблений ФОП Волинець І.М. з врахуванням:

-          Містобудівних умов та обмежень

-          Історико-містобудівного обґрунтування погодженого Міністерством Культури

-          Завдання на проектування і додатків до нього затверджених замовником

-          Технічних умов наданих відповідними службами»

Також там згадано, що ділянка проектування розташована на території пам’ятки історії місцевого значення «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» [вул. Інститутська, 2,3,4,5]),  а також що запропоновані роботи передбачають, зокрема: демонтаж декоративного годинника, демонтаж  існуючого покриття Алеї Героїв Небесної Сотні, демонтаж сходів, висаджування 100 дерев, влаштування рулонних газонів, та встановлення маркувальних знаків…

 

У висліді

Виходить дивовижно-орвелівська картина:

  1. Після подій Майдану для збереження пам’яті про Майдан був заснований Музей Революції Гідності
  2. Музей започаткував обговорення ідеї створення меморіалу для вшанування історичної події, попри те, що основними функціями музеїв є не зведення меморіалів, а збирання, збереження і оприлюднення пам’яток історії (https://icom.museum/wp-content/uploads/2018/07/ICOM-code-En-web.pdf). У своїх зверненнях до суспільства Музей чітко не пояснював в чому полягає різниця між збереженням автентичної пам’ятки (місця де проходила Революція Гідності) та меморіалізацією подій Революції Гідності (зведенням новотвору, покликаного нагадувати про історичну подію), наголос робився саме на важливості зведення Меморіалу, а важливість збереження історичної пам’ятки не наголошувалась. Також суспільству не пояснювали, що наслідком зведення меморіалу буде знищення історичної пам’ятки.
  3. В Державному реєстрі пам’яток було зареєстровано історичну пам’ятку «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року», проте цю пам’ятку з невідомих причин класифікували як пам’ятку місцевого значення, а не національного, якою вона по праву мала б бути
  4. В Обліковій картці пам’ятки «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року» зазначено, що це «ділянка міського ландшафту» та визначені межі території пам’ятки, а також перелічені її складники – переважно місця загибелі повстанців, проте серед складників не згадується про місця проведення бойових дій, які фактично включають всю територію пам’ятки
  5. У Науково-проектній документації до Облікової картки – визначений предмет охорони пам’ятки, який включає лише окремі складники пам’ятки (а саме – елементи зі слідами куль та місця де розташовувались барикади і місця загибелі повстанців), проте не містить ані місць проведення бойових дій, ані власне самої цілісної «ділянки міського ландшафту». На підставі такого применшеного предмету охорони пам’ятки в подальшому вимоги до збереження історичної пам’ятки розмиваються і практично замінюються фактичним дозволом на її знищення, що суперечить вимогам Закону про охорону культурної спадщини (вимога щодо збереження цілісної історичної пам’ятки підмінюється збереженням лише окремих її частин, які пропонується «зберегти» нечуваним у світовій музейній практиці способом – шляхом їхнього повного руйнування і встановлення на місці зруйнованих об’єктів маркувань – знаків розміром 20см із підписами, що там колись було)
  6. У розроблених на замовлення Музею та погоджених Міністерством Культури Історико-архітектурній довідці та Історико-містобудівному обґрунтуванні посилаючись на Генплан Києва до 2020 року (розроблений у 2001 році і в якому ця частина вулиці Інститутської ще не була пам’яткою історії) зазначено, що територія історичної пам’ятки відноситься до зони громадських будівель і споруд. В цих документах цілком  безпідставно стверджується, ніби (замість збереження автентичної історичної пам’ятки) – актуальним є впорядкування меморіалу з урахуванням можливості перенесення тимчасових пам’ятних знаків до музейної експозиції та маркування місць конкретних подій невеликими влаштованими за спільним зразком позначками. Таким чином фактично відміняється вимога Закону про охорону культурної спадщини щодо збереження історичної пам’ятки, і натомість пропонується звести на місці історичної пам’ятки новобудову – меморіал.
  7. В Конкурсному завданні, у Проектній документації та в Експертному звіті щодо проектної документації зазначено, що Меморіал має бути розташовано на території історичної пам’ятки місцевого значення «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року», але про вимоги щодо збереження цієї пам’ятки не згадується, натомість на місці пам’ятки пропонується будувати новий об’єкт, який по-суті повністю знищує автентичну історичну пам’ятку (за законом про охорону культурної спадщини руйнація історичної пам’ятки може бути підставою для виключення такої пам’ятки із реєстру пам’яток)

Абсурдність всієї цієї ситуації в тому, що попри те, що Музей покликаний збирати і зберігати автентичні артефакти і пам’ятки (а «ділянка міського ландшафту» на вулиці Інститутській – є фактично найбільшим експонатом – місцем, де відбувалися історичні події переломної доби Майдану), Музей чомусь виступає палким адвокатом знищення автентичної історичної пам’ятки та зведення на її місці новобудови, хоча, цілком очевидно, що якщо знищити головний експонат – то досить скоро буде надмірно важко пояснювати новим поколінням що, де і як відбувалося під час Майдану. Але це лише півбіди…

На жаль, інституція покликана слідкувати за дотриманням вимог памяткоохоронного законодавства та дбати про збереження нашої культурної спадщини – Міністерство Культури, – замість дбати про збереження історичної пам’ятки у серці столиці, лише намагається применшити значимість цієї пам’ятки (класифікуючи її як пам’ятку місцевого значення, а не національного) та безпідставно і всупереч вимогам закону про охорону культурної спадщини погоджує будівництво меморіалу на місці історичної пам’ятки, що фактично означає знищення пам’ятки.

Зважаючи на те, що на території пам’ятки ще не закінчилися слідчі дії (а потреба у додаткових слідчих діях виникала і може виникати надалі), то поспіх у будівництві Меморіалу грає на руку передусім тих, хто хоче унеможливити проведення слідчих дій.

Родини Героїв Небесної Сотні вважають, що пропонований проект Меморіалу є досить прийнятним, але не доречним у пропонованому місці.

Подібні меморіали прекрасно виконуватимуть свою меморіальну функцію будь де – на Троєщині, в Бердичеві, чи Бердянську…, де завгодно, тільки не на Інститутській, яка є історичною пам’яткою і має бути збережена в автентичному вигляді, бо якщо її знищити – то ми власноруч додамо ще один об’єкт до мартирологу знищених історичних пам’яток.

Гідність – це сприймати себе і свою історію, берегти свою культурно-історичну спадщину і пам’ятки аби вони служили ЦІЛИМИ ДОКАЗАМИ для наших нащадків. А нагадувати про важливі історичні події варто не лише монументами – а і своїми відповідальними рішеннями та гідними вчинками.

Євген Дмирук