​«Мамо, скільки того життя» – останні слова героя Небесної сотні Паньківа

У Львові протягом року вшановуватимуть героїв Небесної сотні у дні їхніх народжень. Цей захід об’єднує рідних загиблих майданівців, їхніх друзів, учнів шкіл, де навчались герої. Пам’ятати і шанувати, згадати найкращі миті з життя майданівців – головний задум проекту.

Підприємці Володимир Бойків і Микола-Олег Паньків святкували уродини у родинному колі з різницею у день. Володимир – 5 лютого, Микола – 6-го. Зустріли смерть в одному році і в одному місці, з різницею менше, аніж 2 дні. Володимир Бойків загинув від куль снайпера у ніч на 19 лютого. Микола-Олег Паньків був смертельно поранений снайпером на Майдані 20 лютого. Обоє загинули, не тримаючи у руках зброї. За словами рідних, відстоюючи гідність і справедливість. Вони не були знайомі у житті, але обоє вирізнялись правдолюбством, загостреним відчуттям справедливості, життєрадістю, активною позицією у житті. Володимирові Бойківу мало б виповнитись 63 роки. Миколі-Олегові Паньківу – 43.

Марія Костецька«Я пам’ятаю той день, коли 6 лютого вночі народився у мене син. Погода була така ж сніжна і морозна, як сьогодні. Він мав бути Олегом, а чоловік записав Микола, на честь свого тата. Так він і отримав два імені. Олег був акуратний, слухняний. Я відчувала його підтримку і свого молодшого сина. Брати гарно спілкувались. Я почувалась найщасливішою мамою. У свій останній день народження Олег якраз повернувся з Майдану, розповідав нам про все, був веселий. Тоді сказав, що вже не поїде. І я була вдячна Богові, що буду спокійніша. Але 18 лютого подзвонила моя невістка Леся і сказала, що Олег збирається на Майдан. Я просила його не їхати. Він розізлився і мені сказав: «Один не поїде, другий, мамо, а ти подумала, в якій країні житимуть мої діти», – розповідає мама Миколи-Олега Паньківа Марія Костецька.

«Дзвоню, а він мені каже, що все спокійно. Але ж як спокійно, коли я бачу постріли… «Мамо, скільки того життя» – це були його останні слова. Через кілька хвилин одна куля – і в нашій сім’ї закінчився сміх, радість. Біль, який чотири роки не притуплюється, а стає все більшим», – говорить мама.

Микола-Олег Паньків вирішив вкотре їхати на Майдан, коли побачив ситуацію 18 лютого. Раніше на Майдан їздив і сам, і з дружиною Лесею. 20 лютого Леся Паньків десятки разів телефонувала чоловікові, але голос його так і не почула.

«Це мене насторожило і коли стороння людина відповіла, я зрозуміла, що біда… Мені сказали, що Олег поранений», – каже Леся Паньків.

Жінка впевнена, якби чоловік був живий, він одразу б поїхав у зону бойових дій на Донбасі, не зміг би байдуже сидіти вдома і спостерігати за тим, що у державі чути постріли і гинуть люди, що окуповано частину території України.

Чотири роки відколи немає Миколи-Олега Паньківа його сім’я тримається разом.

ДЖЕРЕЛО