Реквієм НЕБЕСНІЙ СОТНІ

Сиві печалі. Темна скорботність.
Хмари – на серці.
Хмари – на сонці!
Сотнику! Сотнику, де твоя сотня?!
Сотнику, Сотнику, де твої хлопці…

А мої хлопці – квіти в дібровці.
А мої хлопці… Свічка – у Храмі.
А мої хлопці – куля в головці!
А мої хлопці – між Небесами.

Господи-Боже, в грудях затісно!
Капають сльози. Світу не бачать.
Сотнику, Сотнику, що це за пісня?..
Сотнику,Сотнику, хто се так плаче?!.

Плаче Вкраїна.
Плачуть Вкраїнці.
В путь проводжають Сотню Небесну.
Багатолуння… Їм – навздогінці.
Тризуб – на Небі.
Тризуб воскреснув!

Гарні, як Сонце, Лебеді Білі.
Не затихають Віщії Дзвони.
Сотнику! Сотнику, де вони сіли?
Теплий струмочок.
Крівця червона…

Плаче Лебідка. Плачуть їх дітки.
Ще й ненароджені…
Плачуть за Татом.
Рідна Земелька плаче, мій Світку!
Плачуть веснянки, наче дівчата.

Що та зозуля та й накувала?..
Вітер червлений… Біла сорочка.
Сотнику! Сотнику, як вони впали?!
Сотнику, Сотнику, – свіжі слідочки…

Сочиться Пам’ять – згустком у рані.
Чути Вселенські Горні Хорали.
Впали – не встали…
Та ж на Майдані!
Волю Вкраїні подарували.

Що по щоках там… котиться з ока?…
Сотнику, Сотнику, – жар!
Не журися.
Вже твоя Сотня – дуже високо.
Сотнику, Сотнику, тільки молися.

Жовто-блакитні весни, як весла.
А на човнах – наша Вічна Сторожа.
А твоя Сотня – Військо Небесне.
А твоя Сотня – Янголи Божі.

А мої хлопці – квіти в дібровці.
А мої хлопці… Свічка – у Храмі.
А мої хлопці – куля в головці!
А мої хлопці – між Небесами…

А мої хлопці – Військо Небесне.
А мої хлопці – Янголи Божі…

***

Скривавилась свята вода.
На світлий ранок – смертна рана.
Вони… покинули Майдан.
Вже їхні душі – над Майданом.

Осінній скрик.
Весняний гребінь!
Ті… снайпери. Та підла куля.
…Їх все одно гойдає Небо.
Їм все одно кує зозуля.

Горить Негаснуча Свіча.
…Їх все одно несе до Роду.
Вони поставили Печать
Життями власними.
В Свободу!

Віки, як відліки годин…
Вони для нас, як первоцвіти.
Їм все одно цвітуть Сади.
Їм всеєдино Сонце світить.

***

“Голосом Народу говорить Бог”
Сергій Нігоян

***

…І зробилось у душах високо.
Може, люди. А, може, орли…
Ти підбитий упав, наче сокіл.
Але ми уже всі піднялись!

Закувала Майданом зозуля.
Запалали бездонні вогні.
…Твоє серце спинилось від кулі.
Але наші забились сильніш!

Сяє жовто-блакитність на лентах.
За валами – священні вали.
Обірвався твій подих на скрентах.
Але… дихати ми почали!

***

Іде Уселенський Молебень.
А лютий стрічає весну.
…Вони помирали за тебе.
Щоб Світ тобі весь усміхнувсь!

У Просторі – поле зелене.
Ялини, мов сестри в гаю.
…Вони помирали за мене.
Щоб Рідність відчула свою!

Історія корені множить.
Історик тримає свічу.
Вони помирали…
…За кожного!
Щоб кожен смак Волі відчув!

Пульсує остання хвилина.
Оглянувсь здивовано Час.
Померли вони за Вкраїну!
Вони помирали за нас…

***

“Снайпери стріляли в серце, в очі, в шию, в мозок. Я хочу знати імена цих снайперів. Дірки були до п’яти сантиметрів в діаметрі. Ніякого шансу – лікарю. Для порятунку поранених…”
Лікар Ольга Богомолець

***

Сотня Білих Лебедів…
Над ставами. Над вербами.
Що літати буде вічно…
В лютому і в січні.

Сотня Білих Ангелів.
Як Небесна Райдуга!
Гляне кожному у вічі.
В березні і в січні…

Сотня Сяйних Феніксів.
В серці – нескінченно…
_________
Антоніна Листопад