Порятунок Віктора Орленко – пораненого активіста Революції гідності

Майданівець 53-річний Віктор Орленко майже два місяці перебував у комі. ­18 лютого 2014-го в центрі столиці отримав кульове поранення в голову. У квітні прийшов до тями.

Віктора Орленка півроку лікували в Німеччині. Медики відновили деякі функції дрібної моторики. Однак після повернення в Україну, через два місяці, стан його ускладнився. Чоловік не підводиться з ліжка й не говорить. Лежить у столичній клінічній лікарні №1.

Дружина 45-річна Галина зустрічає у відділенні неврології. Проводить у палату. На одному з двох ліжок — непритомний Віктор. Виглядає, як спить. Голосно дихає.

— Коли проснешся, кажи? — лагідно говорить йому дружина. — Наташа вчора дзвонила. На Новий рік з діточками приїде. Сашко, Нікіта, чуєш?

Прикладає планшет до голови чоловіка, кладе поруч на подушку. Звідти лунає тихо музика Вівальді.

Жінка сідає на ліжко навпроти Віктора.

— Чоловік чує все. Вмикаю йому класичну музику, звуки природи, солов’їв, коти нявчать, собаки гавкають. Він у нас рибалка — на ставки ходив, на річку. Увечері, як напрацюємось на городі, казав: “Пішли хоть солов’їв послухаєм”. Ми самі — київські, але маємо хату його батьків у селі Талалаївці на Чернігівщині.

Віктор Орленко працював у локомотивному депо “Дарниця”. Доньці Світлані — 21 рік, працює менеджером у магазині. 19-річний син Олександр вчиться на кухаря.

— Майдан, як почався, я приїжджала додому, навідувалася, і назад — до мами в лікарню у Бориспіль. Їй потрібен був уход постійний, — розповідає Галина Анатоліївна. — Донька теж на Майдані активісткою була. Син постійно там після роботи пропадав. Стояв у перших рядах біля “беркутівців”, коктейлі Молотова кидав, кирпічики розбирав. Я один протівнік у сім’ї всього того була. Понімала, що треба перемін. Але була на своїй думці — то нічим хорошим не закінчиться.

Чоловік через події дуже переживав. У ході участвував смолоскипній. Але був недовольний, що йому смолоскипа не вистачило.

Йому влада та не подобалася, але і ця б не сподобалася. Критикував Яценюка. Про Кличка говорив, що його місце у спорті. Хто йому подобався — це Тягнибок.

Жінка підходить до підвіконня. Там разом з іконками кілька фото чоловіка. На одному знімку він на Майдані, зі зворотного боку підпис Олега Тягнибока: “Друже Віктор, молимося за тебе. Виздоровлюй. Ми ще поговоримо за Україну”. Поруч розставлені іконки.

 Образок Богоматері мені в Німеччині подарила знайома. Хрестик із Єрусалима — хазяйка, на квартирі якої я жила. Недавно в Київ привозили чудотворну ікону Богоматері. То я приносила чоловікову сорочку і прикладала. Іграшковий паровозик донька купила до Нового года, бо Віктор — машиніст.

Чоловік все врем’я говорив: “Піду, як начнуть стрілять”. Він у нас афганець, три роки на війні був. Коли пішла чутка, що снайпери з будинків стріляють, син поїхав на Майдан. А я від хворої мами за ним — забирати звідти. Чоловік хотів зі мною поїхати. Я: ні, сиди, вдома потрібен мужчина. Країна країною, а ми, матері, переживаємо за дітей.

Пробралася аж на першу барикаду біля стадіона Лобановського. Мене не пускали. Сказала: якщо не пустите, пойду прямо на “Беркут”. Один мужчина найшов сина і привів. Сашко опирався, але того вечора я його забрала. Наступного дня сказав: “Якщо не пустите через двері, то піду через балкон”. Я вже просила чоловіка: “Вирубав би ти його. Дай у праве чи ліве вухо, та й перехоче”. Не дав. Купив синові камуфляжний костюм. Я дуже злилась.

Про те, що чоловік пішов на Майдан 18 лютого, Галина Анатоліївна не знала.

— 18 вранці подзвонив мені в лікарню до матері. Сказав: син дома сидить, щоб не переживала. А виявилось, сам на Майдан пішов. Ніхто не знає, як чоловіка поранило в голову. Стріляли звідусіль. Цілий день зв’язку з ним не було. Коли я йому подзвонила опівночі, телефон взяла жінка: “А ви хто?” Я: “А ви хто?” — бо я така ревнива. — “Ми з прийомного відділення. Приїжджайте”. Я вночі викликала таксі, вибиралася на Київ, в Інститут нейрохірургії. Уже після Борисполя всі дороги були перекриті, міліція нікого не пускала. Ми проїхали якось через ліс. По дорозі забрала з дому доньку.

Мене не пустили в реанімацію, бо я була вся нєрвна. До чоловіка пустили тільки племінницю. Потім казала, що Вітя тримав за руку, хапався, наче хотів щось прошептать.

За нього лікарі боролися 8 годин — робили операцію, кулю витягували. Втратив величезну кількість крові. Після операції кілька днів був у тяжкому стані. Потім провалився в кому.

Віктора Орленка взяла на лікування німецька клініка “Шаріте”.

— Лікарі праву сторону всю замінили на пластик. Казали, півголови було, як сито, так куля рвонула. Але осколки і бруд в голові пооставалися. Не ризикнули то трогати, щоб не порушити життєво важливі функції.

Німецькі волонтери ходили, все його будили, щоб очі відкрив. За руки-ноги дьоргали. Всю Біблію йому прочитали, пісні співали. Ніякої реакції. Я ходила кругом кроваті. Все гладила його, цілувала, припадала. Аж він одкрив очі. Лікарі казали, що це нічого не значить, з коми не вийшов — просто рефлекторно. Але потроху почав відновлюватися.

У Чистий четвер я помила його свяченою водою, яку привезла з Києва. Мила і примовляла: “Ти в нас любиш купаться, я тебе осьо мию. Якщо чуєш, моргни мені”. Він моргнув. А на Великдень вийшов із коми.

Перше, що зробив — витягнув сам із шиї трахеостомічну трубку. Перше слово сказав: “Бачу”. Просив, щоб включила телевізор, і питав, де донька.

Приходилося довго показувать йому фотографії, щоб вспоминав родичів і друзів. Німці їсти його навчили. Приносили раз на день пудинг, пюрешку, а він все просив гаряченького супчику. Я йому казала, що німці супчиків не готують. А він: “Давай одсюда злиняєм тихенько”. — “Так линять-то далеко”, — кажу. Правою рукою сам ложку до рота підносив. Пив зі стаканчика через трубочку.

А другий раз приходжу: він мене наче не пізнає. Питає, хто я. Кажу: та жінка ж твоя, Галька. Донька говорить: ти щоразу питай, чи він тебе впізнав, а то папа й не знає, з ким спілкується.

За лікування у клініці “Шаріте” родина заплатила 120 тис. євро. Пробули там до 7 липня. До 20 жовтня лікувалися в реабілітаційному центрі “Медікал парк” у Берліні. Туди вклали ще 125 тис. євро. Допоміг Фонд Віктора Пінчука.

— За півроку німці його так виходили, що я думала, на ноги поставлять. А тут за два тижні всі німецькі досягнення кудись поділитися. На початках ще розмовляв. Жартував із санітарками. Санітарка каже: “Скоро зима буде. На чому любиш кататься — на лижах чи на санках?” А він: “На жінці”.

А зараз тільки лежить, і давно вже не говорить. У Німеччині кожні півчаса йому зарядку робили. А тут нічого такого немає. Не їсть. Похудав. Зараз нас якоюсь білою рідиною калорійною відгодовують.

Мені здається, він не розмовляє, бо не має сили. Імунної системи нема. Отримав менінгіт, багато інфекцій. Стільки антибіотиків капаємо, а нас нічого не бере. Вже на ліки від жовтня пішло 112 тисяч гривень. І то все людські гроші.

Заходить медсестра, міняє крапельницю. Весь стіл у палаті заставлений ліками.

— Головні ліки — це антибіотики. На три дні купили їх — заплатили 12 тисяч гривень, — каже жінка. — За два місяці, відколи ми тут, хіба разів п’ять вдома була. Так і живу в лікарні…

ДЖЕРЕЛО

One thought on “Порятунок Віктора Орленко – пораненого активіста Революції гідності”

  1. 3bereavement коментує:

    3suspected…

Comments are closed.