ДЛЯ ПЕРЕМОГИ МАЙДАНУ Я ВІДДАВ БИ ЖИТТЯ

Похмурою виявилась середа 19 лютого. Жахливі події вимагали дій. Старокостянтинів врешті сконцентрував зусилля на відправці бажаючих сміливців з різних категорій людей – вчителів, підприємців, керівників установ – їхати на Майдан. Півгодини на збори. Починаємо відправку. Про це оголосили. Сергій звернувся до мене з проханням поїхати додому, щоб взяти шолом. Коли приїхали знову до автобусів, які формувалися біля міської ради, Сергій попросив ще раз поїхати, щоб взяти мобільний телефон, який забув удома.

Сідаючи до авто, Сергій промовив: «Якась буде для мене невдача». Так ми рушили на Київ.

їхали довго, об’їзними шляхами, щоб менше зустрічати оскаженілу, втомлену міліцію на блокпостах, які трусили буси, створюючи кілометрові пробки. У посадках вздовж дороги довелося звільнитися від речей, які б при виявленні затримали нас на довгий час. А от товаришам у першому бусі не пощастило. Зупинили та протримали декілька годин, щоб пересвідчитися, що кухонні ножі для хліба не є зброєю.

…Важка дорога провокувала на різні думки. Попереду друзі щось розповідали, шуткували, ділилися яблуками, горіхами. Сергій Михайлович взяв два яблука, менше залишив собі, а більше віддав мені. Він був Такий у всьому.

На одній із заправок пили чай, каву, і я саме тоді звернув увагу вперше на його очі – втомлені, добрі. Не дивувався новинам з Інтернету, він їх знав.

Підхоплюючи розмови на політичні теми, кожен присутній мав змогу щось розповісти.

Лише в Сергія думки були інші. Про рідних та близьких, спомини про пережите. Розповідав про батьків із села. Як будували будинок.

Багато говорив про дружину, її патріотичні погляди та національне мислення. В моїй пам’яті закарбувались слова. На моє запитання, коли Україна стане державою без корупції, без запроданців, які на кожних подіях чи революціях міняють погляди, партбілети – на кабінети, Сергій відповів, що цей Майдан повинен щось змінити, і для перемоги Майдану він віддав би життя.
Вже крокуючи по Хрещатику, ми не замислювались, що в історії образ Майдану неодноразово повторювався і що дві революції на одне життя – це багато, але він крокував.

Пішли до наметів «Хмельниччина», він залишився біля «Свободи».

Коли разом зі студентами закінчили наповнювати пляшки «Молотова», я пішов послухати Луценка, там востаннє зустрів Сергія. Останній бутерброд, остання розмова, останнє прощання.

Минула середа… А Сергія нема. З гіркою новиною приїхали ми додому. Біля міської ради сльози, мовчання…

Георгій Висоцький