У пам’яті і серці бережи їх імена

Одного дня мене спитає син
- “А що це за юнак на цьому фото?
Чому ти плачеш уже декілька годин
І на обличчі в тебе, мамочко, скорбота?”

- “Це, сину, Нігоян Сергій,
Він перший, хто загинув на майдані,
Один з мільйонів, що у лютий сніговій
Повстав проти жорстокості тиранів…”

- “А це, матусю, ось це хто такий,
Що має двох собачок на руках?”
- “Жизневський Міша, сину..” – А у горлі ком терпкий
“Брат-білорус, що вибрав український шлях…”

- “А цього хлопця, мамо, я впізнав,
Це той, до кого ходимо ми часто
Це той, для кого в букет квіти я зривав,
Це Роман Гурик!” – каже моє щастя…

- “А хто оцей юнак? Про нього розкажи” –
- “Костенко Ігор, він був журналістом
В серденьку пам’ять ти про нього збережи,
Бо в нього, як і в тебе, спорт був життя змістом”.

- “Ну а на цьому фото, мама, це ж курсант?
Він на чиїй був стороні, коли стояв майдан?
Який для себе вибрав варіант –
Свободи чистий дзвін чи шум кайдан?”

- “Це, синочку, Голоднюк Устим,
Той, що був в блакитному шоломі
“Небо падає!” кричати він просив,
Коли в огні тонули ми і в громі…”

- “Тебе, кровинко, прошу, – пам’ятай усіх
У пам’яті і серці бережи їх імена,
Вони життя своє віддали за твій сміх,
Й підняли Україну із самого дна”…