«Син був серйозний не по роках»

У квітні, рівно через два місяці після смерті, Владові Зубенко з Харкова мало виповнитися двадцять три. Проте добрий, чуйний, із чистою душею, трохи наївний і відкритий до світу, але й принциповий, упевнений у собі та сміливий хлопчина, як згадують про нього друзі, відійшов у вічність. Пам’ятна дошка з його фото, підперта фанерним щитом і повита нев’янучими квітами, стоїть тепер на вулиці Інститутській, де загинув, рятуючи життя пораненого побратима. Саме тут навколішках вів мовчазну розмову з сином батько.

– Він завжди приймав рішення сам, був серйозний не по роках, – сказав чоловік, не приховуючи квапливих сліз. – Поїхав на Майдан 18 лютого ввечері, вже коли побачив, що почалися серйозні бої і треба діяти. Не міг їхати й просто стояти, – мав роботу на залізниці. Тільки п’ять місяців попрацював після закінчення академії залізничного транспорту…

Владислав Зубенко належав до Харківської сотні. Двадцятого лютого не вберігся від снайперської кулі, закриваючи своїм щитом і тілом ноші з іншим пораненим, якого медики несли сходами до готелю «Україна». Пострілом з АК–74 юнака прошило наскрізь. Куля пошкодила майже всі внутрішні органи, крім серця. Тому він боровся ще тиждень. Молодий боєць, який за життя був волонтером-скаутом, реконструктором середньовічних битв, гравцем спортивної версії гри «Що? Де? Коли?», був громадським активістом, маленьким благодійником (підтримував дітей-сиріт) і великим українцем, цілий тиждень відвойовував себе у смерті. А врешті доєднався до героїчної Небесної сотні. І це – неспроста.

– Він не сидів десь із дівчатами, не грав на комп’ютері, а завжди брав участь у громадському житті Харкова, – розповів батько. – Ще коли вчився у школі та академії, завжди був на передовій. І в нього була мета – не якась модна машина чи дорога одежина, – а досягти чогось, тобто з низів піднятися й допомогти чимось цілій Україні. Бути корисним. Героєм він хотів бути, – вразив батько зізнаннями. – Єдина його мета була – віддати все, щоб Україна вийшла з кризи і стала успішною державою. І певною мірою я радий, що його ціль – стати героєм – здійснилася. А коли людина ставить перед собою мету, яка дана їй зверху, і досягає її, то це означає, що вона виконала свою місію на землі і йде у кращий світ. Тому мені за це спокійно. Я зрозумів, чому мій син загинув.

Джерело