Мій рідний братику…(Устиму Голоднюку)

Завтра Устимчику мало б виповнитися 20 років! Мені і досі не віриться, що його немає! Весь час відчуваю, що треба не забути подзвонити, чи хоча б написати привітання!

Мій рідний, мій хороший, турботливий братику, усміхнений і щирий! Я дякую Богу, що ми хоч і були далеко один від одного, всерівно були друзями, що Ти бачив моїх дітей, і що вони знають Тебе, і пам’ятають не з розповідей… Никодимчик і досі просить Тебе, щоб ти приїхав в гості, каже, що дядько Устим його найкращий друг, і що то нічого, що Ти тепер Ангел, всерівно прилітай до нас!

Пам’ятаю як Тебе смішило те його “дядько Устим”… Я дякую Богу що Ти кохав і був коханим, що Ти встиг побути щасливим… Я люблю Тебе…я знаю що Ти десь є! І мені байдуже де, байдуже що я Тебе не бачу, Ти є! Так як Ти мене підтримував завжди, більше ніхто не вмів…Ти був, наче моєю репетицією…я зростала з Тобою, моїм молодшим братиком і відчувала таку відповідальність за Тебе, наче за свого синочка…і потім, я хотіла щоб у мене обов’язково був син, схожий на Тебе…

Я дякую Богу, що ми стільки хорошого з Тобою встигли сказати один одному перед моїм від’їздом!!! Я щаслива що у мене є Ти!

І можливо хтось скаже, що я зациклилася, що треба жити далі…але це не так, я не страждаю…я дякую за все…і мені чомусь здається, якщо я це напишу…Він прочитає…

Сестра Героя
Ірина Левандовська

Устим Голоднюк з сестрою