Прийду разом з весною…

(Світлій пам’яті 17 річному Героєві Майдану
Назарові Войтовичу)

Простіть за те, що я покинув хату,
Своїх батьків та друзів залишив…
Мені сімнадцять, я вже виріс ,тату,
Ти ж сам сміливості мене навчив.

І ти, пробач, матусю, я благаю!
За те, що не вернувся я живим.
Всі кажуть, що герої не вмирають…
Я вічно, мамо, буду молодим!

Прости мене, що не сказав нікому,
Боявся, що не пустиш воювать.
Якби я знав, що не вернусь додому,
То зміг листа б на пам’ять написать.

Про те, як відчував твою тривогу,
Як бомби рвало десь неподалік,
Як у людини відірвало ногу…
Виносив я напівмертвих калік.

Коли ж у тебе серце завмирало,
І сльози покотилися з-під вій…
На Інститутській — це у нас стріляли -
Стояв із хлопцями я на передовій.

А як поцілив в мене снайпер лютий,
Я бачив очі, мамочко, твої.
З любов’ю й ласкою цей погляд твій прикутий
До моїх закривавлених повік.

Тобі кричав, хоч не було вже сили,
Що я люблю вас всіх понад усе!
Що незабаром весноньку на крилах
З теплих країв лелека принесе.

Тоді і я прийду разом з весною,
Твого волосся вітром доторкнусь…
Ми, мамо, не розлучимось з тобою,
В твоїй душі з любов’ю розтворюсь!

Галина Галига