Скорбота

Нічого не треба казати,
Нічим не зарадити горю,
Сьогодні оплакує мати
Синочка і злу його долю.

Забрала у мареві жаху
Війна її любу дитину,
Обрізала крила, як птаху,
У цю неспокійно годину.

І що тепер тут шепотіти?
Які оправдання для болю?
Коли помирають в нас діти
Немає життя і спокою.

Коли у труні не впізнати,
Зостались лиш пам’ять і фото,
Як має кричати та мати?
В країні триває скорбота.

І боляче, боляче людям,
Які захищали свободу,
Все марно? Прострілені груди.
Страждання – це доля народу?

А влада бездіє так само,
І грає бездарно словами,
Та син не повернуться й «Мамо!»
Не скаже своїми вустами.

© Вікторія Невідомська