І я до Бога полетів…Владиславу Зубенку

Привіт усім!
Я пишу з неба
Я пишу, що би знали всі.
Як я боровся за цю землю,
За ті волошки голубі
За спів пташок,
За трави в полі,
За шум річок
І ясні зорі…

Але, не довго я боровся
Не довго захищав я вас,
На вирок смерті напоровся
І зірка моя згасла в раз.

Коли стояв на барикадах,
І бачив Київ у вогні,
Почув я раптом постріл гада,
Що був на іншій стороні.

І біль пронизав мої груди,
Аж сльози вийшли на очах.
І збіглися навколо люди
А я лежав, і дихав раз у раз.

Хотів сказати: “Вибач мамо!”
Та не хватало більше сил.
Моя рука сповзла із рани,
І я до Бога полетів.

Мені себе не шкода, чесно!
Шкодую зараз я батьків,
Яким уже усе донесли,
Що я у вічність відлетів.

Прошу, благаю вас рідненькі,
Не треба сльози гірки лить!
Поставте свічечку у церкві,
Бо щось мене душа болить.

А з вами, я ще поспілкуюсь.
Я буду гостем в ваших снах
До цього з радістю готуюсь
Бо ми у різних двох світах!

Валентина Самченко