Його убили двадцятого числа

Едуарду Гриневичу….

Його убили двадцятого числа,
І мамина молитва не спасла…
Накрили прапором – лежить,
І серце його не тремтить.
Він був юний і молодий,
Тепер мертвий – не живий….
І не побачить його дружина,
І не буде в нього сина…
Не вернеться до хати,
І не пригорне мати…
Друзі так його любили,
А ті кати його убили….
Завжди посміхався, допомагав
І в замін нічого не брав.
Як згадаєш…. Серце стискає,
Плачеш, аж душу крає..
Матір плаче не його могилі,
А сльози її безсилі…
Не верне свого синочка,
Лиш принесе йому віночка…
Тепер говорить з сином лиш у сні
Він поцілує руки мамі увісні.
Спочивай же синку – мама скаже
І стрічку на хресті зав”яже…

Мирослава Бущук