Не здамся!..


Моя рідненька, а я вже так далеко…
Дивлюсь на тебе, мила, з висоти
Я там, куди не долетить лелека,
Куди вже не дійдуть твої листи…

Матусю моя, не ридай за мною
Я йшов туди, де серце повело
Я рвався як і всі вони…до бою,
Де ані краплі страху не було!

Ішов…Тримав я віру, наче зброю
Я прямо в очі дивився ворогам
А побратими вмирали перед мною…
За ці години – сотні людських ран…

Ну я ж повинен, бо син я України!
І не віддам її – вона в мене одна!
Чи лишуся живим…чи я загину…
Не знав тоді ще, ненечко моя…

І той не знав що поруч йшов зі мною,
Своім щитом мене він прикривав…
Шепнув мені: “Ну що ж, брате, за волю!”
І сам від кулі вражої упав…

Мені у грудях серце защеміло
Тремтячі руки я його тримав
“Мій брате, я з тобою!” -крикнув сміло
І щит кривавий із землі підняв!..

На ноги свої я умить піднявся
Та крик мене в секунду зупинив
Я подумки сказав собі:”Не здамся!”
Та біль мене на землю повалив…

Ніби зі сну, відкривши свої очі,
В сльозах цілуєш, матінко, мене…
В дитинстві цілувала так щоночі…
Мені цих днів ніхто вже не верне…

Рідненька, ти лиш не журися,
Пишайся мною, я ж Героєм став
Прошу одне..за мене помолися
І за братів, з якими воював!!!
________
Юлія Абрамiв