Коли тобі лишається кілька подихів

…коли тобі лишається кілька подихів
до межі, за якою вже не пробачають,
ти починаєш боятися дотиків
до теплої кружки з гарячим чаєм.

…ти заплітаєш свій сміх у моє волосся,
і притискаєш до себе майже до болю
тихенько шепочеш: “мені довелося.
вибач, мені довелось прориватися з боєм.”

тоді я встаю і йду на кухню за ліками,
свіжі латаю рани, цілуючи кожен шрам.
ти дивишся пильно на мене з закритими міцно повіками
так наче відпочиваєш, рахуючи кожен грам

солі,свинцю і заліза, що вимивається з тебе.
так воно буде завжди, як не молись і не кайся.
я буду поряд з тобою, мені не багато треба:
просто не загубися. просто завжди повертайся!