Хіба до мене ти вернешся уві сні?

Хіба до мене ти вернешся уві сні?
Хіба торкнуться хоч на хвильку наші руки?
Ці ночі – сиві, темні та сумні,
І повні срібної печалі та розлуки.

Скажи, чому не йдеш до мене ти?
Чи тут весна уже пропахла вщент війною?
Ти бачиш вже спаплюжені степи,
Сади згорілі і роздерті бороною?

Не йдеш? Тоді піду до тебе я
Ступлю у темряву, коли зійду із ґанку,
Бо твої руки, мов небесний храм,
Зупинять і війну, і полум’я, і танки.

Нам б жити ще, радіти світлим дням,
Травневим вечором дивитись крізь віконце,
І вірю я лиш синім цим очам –
В них вічно буде сходить моє сонце…

Света Дзеник