Мамо,знаєш,як хочеться жити,
вірив,що боремось не даремно,
не хотілося бути убитим
бездиханним упасти на землю.

Iз останніх я сил намагався,
як люблю тебе розказати,
та вони не залишили шансів,
щоб життя моє врятувати.

Ця нестерпна біль,моя ненько,
усе тіло моє пронизало,
клята куля попала в серденько,
і в очах усе світло згасало.

За країну,за честь,за свободу,
ми прийшли на Майдан відстояти,
та прийшлося простому народу
у нерівнім бою воювати.

Що покинув тебе,пробач ненько,
така в мене життєва дорога,
помолися за мене,рідненька,
бо тепер я у сотні у Бога.

Катруся Фісянчук