Сто домовин роз’їхалось повсюди


Дивлюсь новини й сльози витираю,
А на екрані Київ і майдан.
Кругом вогонь і у людей стріляють,
Вся Україна мучиться від ран.

Маленька внучка, злякана дитина,
З сльозами просить: «Виключ, не дивись!
Давай, бабусю, станем на коліна,
І ти тихенько Богу помолись».

Показують чийогось друга, брата,
А цей хлопчина був єдиний син.
Сиріток обнімає бідна мати,
У косах перший білий сніг сивин…

Загинули прості і добрі люди:
Авганець, фермер, вчитель і студент.
Сто домовин роз’їхалось повсюди,
На вас їх кров, наш кате-президент.

Хороми, розкіш, вишукані блюда,
Під склом лежить Апостол і Закон.
Не чує він, як стогнуть бідні люди,
І молиться до вкрадених ікон.

Свої суди, свої заводи й банки,
А совість де? Де страх перед гріхом?
Все пропаде багатство і коханки,
Господь судитиме найчеснішим судом!

Поки стоять трьохлітні дітки на колінах,
І моляться, щоб тато був живий,
До тих пір буде жити Україна,
По всій Землі й ніхто нам не страшний!

(Ольга Гуркалик, м. Ковель)